Волинське село Чесний Хрест повернуло собі назву лише після референдуму (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.29 € 30.58
Волинське село Чесний Хрест  повернуло собі назву  лише після референдуму (Фото)

Край сільської дороги приїжджих зустрічає хрест-оберіг.

Фото Катерини ЗУБЧУК.

Волинське село Чесний Хрест повернуло собі назву лише після референдуму (Фото)

Багато літ цей населений пункт Володимир-Волинського району був і Ворошиловим, і Світанком. Лише в середині 1990-х років, тобто вже в незалежній Україні, люди провели місцевий референдум і проголосували за повернення йому історичного імені. Правда, Верховна Рада лише влітку 2004-го прийняла відповідну постанову й узаконила це

«Хоч у церкві зробили склад зерна, але ж не зруйнували…»

Найперша зустріч — із Ніною Луцюк — жінкою, життя якої добігає до поважного ювілею — 80–ліття. Ясно, тепер Ніна Трохимівна порається потихеньку по хазяйству, допомагає синові й невістці, з якими живе («уже 37 років, як овдовіла»). А колись трохи телятницею в колгоспі була, а то все в ланці на буряках працювала. Вона одна з тих, для кого минувшина рідного села, яка уже стала історією, — це те, що їй довелося пережити й переболіти.

Староста Ольга Антонюк (на фото зліва) знає всіх мешканців невеличкого села, а тим більш — таких його старожилів, як Ніна Луцюк.
Староста Ольга Антонюк (на фото зліва) знає всіх мешканців невеличкого села, а тим більш — таких його старожилів, як Ніна Луцюк.

 — Народилася я в Чесному Хресті, бо ж то війна була — не дійшло ще до перейменування. А вже потім стало наше село Ворошиловим, за якийсь час — Світанком. Бувало, поїдеш на базар до Володимира, розговоришся з людьми. «А звідки ви?» — питають. Почувши у відповідь, що з Ворошилового, дивувалися: «Ойо–йо–йой!.. То вам хотілося сюди їхати?» Це ж, мовляв, так далеко. Знали, що в Росії є таке місто.

І так було до середини 1990–х. Уже в незалежній Україні знайшлися активісти, які зініціювали референдум у селі й проголосували за повернення йому історичної назви. Хоч лише в 2004–му Верховна Рада України узаконила це відповідною постановою.

Жителі села пам’ятають ті часи, коли у їхньому храмі дзвони мовчали.
Жителі села пам’ятають ті часи, коли у їхньому храмі дзвони мовчали.

 — А було, що й нашу Хрестовоздвиженську церкву надовго закривали, — спогад у Ніни Луцюк про сумнозвісні часи гоніння на релігію. — Посходилися жінки в контору колгоспу — ридали й просили голову зберегти в селі храм. А був у нас тоді головою Олександр Булавін — дуже полюдський чоловік. От він і каже: «Розвалювати не будемо, то я вам обіцяю. Посиплемо тут зерно на зберігання». Цим і закінчилося, що склад зробили. Видно, на Олександра Кириловича сильний тиск був звище — не міг ослухатися. Люди протестували й проти того, аби так храм використовувати: де ж то бачено, щоб серед такої краси, там, де Божа служба правилася, засипати зерно?! І тоді голова сказав (а говорив він російською): «Когда то ви мєня єщо вспомнітє і будєтє мнє благодарни». Як у воду Булавін дивився — так і сталося. Дожили ми до того дня, що влада помінялася й церкву було відкрито. Тоді всі й згадали добрим словом цього чоловіка, який все таки не знищив храм.

27 вересня в Чесному Хресті — престольний празник. Тож знову з’їжджалася рідня — ті, хто теж пам’ятає, як багато літ їхнє село жило з чужою назвою.

У 1992 році в церкві села Чесний Хрест було відновлено богослужіння. А у 2003–му святкували її сторіччя, про що сьогодні свідчить меморіальна дошка, встановлена з нагоди ювілею на стіні при вході в пам’ятку архітектури. Не раз уже люди скидалися грішми й ремонтували святиню. І в цьому році за їхні кошти, а ще з допомогою спонсорів зроблено реконструкцію дерев’яного храму. Зокрема, було його перекрито. 27 вересня в Чесному Хресті — престольний празник. Тож знову з’їжджалася рідня — ті, хто теж пам’ятає, як багато літ їхнє село жило з чужою назвою.

«Що молодь зовсім не розлетілася по світах, то це завдяки ТОВ «Луга», яке забезпечує роботою»

Староста Селецького старостинського округу, до якого належить і Чесний Хрест, Ольга Антонюк охоче знайомила із невеличким селом, де всього 190 мешканців. На цій посаді вона з минулого року, але в місцевому самоврядуванні — ​понад чверть століття: перш багато літ була бухгалтером, потім — ​секретарем тодішньої Селецької сільради. Тож знає людей і їхні радощі та проблеми.

Ірина Савчук прийшла в Чесний Хрест у невістки, а ось для її двох синів (на фото з нею молодший Назар) це село – їхня мала батьківщина.
Ірина Савчук прийшла в Чесний Хрест у невістки, а ось для її двох синів (на фото з нею молодший Назар) це село – їхня мала батьківщина.

 — Школи в селі нема, — ​розповідала Ольга Володимирівна, — ​у Селець діти доїжджають рейсовим автобусом (шкільний не передбачено, оскільки відстань невелика). Молоді небагато, а що зовсім не розлетілася по світах, то це завдяки сільськогосподарському ТОВ «Луга», яке забезпечує роботою. Є в селі і фермери, й одноосібники…

А от як їм господарюється, то про це ми говорили, завітавши на обійстя Савчуків. Вони — ​не корінні жителі Чесного Хреста, але вже давно це село стало їм рідним.

— Ми з чоловіком, на жаль, уже покійним, купили тут хату, як нашому синові Михайлові було три роки — ​зараз йому вже сорок шість. А то моя невістка, — ​каже Валентина Савчук і знайомить, як вона наголошує, з основною, молодою господинею — ​Іриною.

Ніна Луцюк народилася в Чесному Хресті – у селі з такою благодатною назвою й віку доживатиме.
Ніна Луцюк народилася в Чесному Хресті – у селі з такою благодатною назвою й віку доживатиме.

 Із подальшої розмови дізнаємося, що Ірина прийшла сюди в невістки із Черчич, що за річкою. Із Михайлом познайомилася на танцях в Сельці. Сьогодні подружжя ростить двох синів-школярів, хазяйнує на землі. Як говорила жінка, гектарів п’ятнадцять обробляють — ​мають чим зорати, посіяти, зібрати. І картоплю садять, і зернові сіють, і кормові буряки («від цукрових відмовилися, бо завод закрився — ​нема куди здавати»). Дві корови в хазяйстві. Це при тому, до речі, що на все село їх тринадцять. А от чи є куди збувати молоко? Коли про це зайшла мова, Ірина сказала:

— Є… На базар возимо. У селі приймають, але ціна така, що не оплатиться корів тримати.

— Хто доїть? — цікавлюсь, побачивши, що якраз обідньої пори худоба прийшла з вигону.

— А ніхто, — ​говорить уже свекруха Ірини Валентина. — ​Апарат у нас є. Це коли я в колгоспі дояркою була, то руками доїла. І не дві корови, ясно, а значно більше. А тепер он як — ​підключила й тече молоко…

Під час своєрідної екскурсії селом староста розказувала й показувала, яке воно. Найперш, звичайно, похвалилася старовинною церквою — ​його окрасою. ФАП тут є. Маленький, неперспективний, як то кажуть, населений пункт газифікований. Дорога не асфальтована, але вчасно підсипана гравієм. І знову — ​згадка про сільськогосподарське ТОВ «Луга». Точніш — ​про його директора Федора Лясніка, який багато робить для цього села. Бо ж воно, виявляється, його мала батьківщина!

«Уже квиток був на літак — ​ мав вирушати на Північ нафту добувати»

Про Федора Лясніка довелося не раз почути і від старости, і від людей, які живуть в Чесному Хресті. Як висловилася уже згадувана наша героїня Ніна Луцюк, вона щоразу свічку в церкві ставить за його здоров’я — ​то ж якраз він на початку 1990-х не дав, щоб господарство розлетілося: «Хоч і тяжко було, але цей дуже дбайливий чоловік збирав усе докупи». А заодно і їхнє село зберіг. Бо якби не «Луга», то тут сьогодні було б більше пусток. Звичайно, хотілося поговорити і з Федором Васильовичем — ​таким шанованим односельчанами. На жаль, того дня зустрітися не вдалось. А ось телефонна розмова згодом відбулася. І на моє запитання, чи не могло бути так, що жив би, як і багато молодих людей, десь-інде, а не в рідному селі, сказав:

— Могло… Я якраз з армії вернувся. Думав, чим далі зайнятись. Уже квиток був куплений на літак — ​мав вирушати на Північ нафту добувати. Слава Богу, цього не сталося, бо хтозна, як би склалася доля, коли б тоді подався у світи…

Залишився Федір Ляснік у своєму рідному селі. Працював у колгоспі імені Димитрова інженером із газифікації, завмайстернею. А в 1992 році йому (28-літньому!) люди довірили очолити сільськогосподарське ТОВ «Луга». З дружиною, яку зустрів у Хмелівці на весіллі, де був гостем, виростили доньку й сина — ​і вони, й зять тепер уже йому допомагають. Як сказав Федір Васильович, молодь — ​креативніша, сміливіша, тож кредитів не боїться. Завдяки цьому останнім часом техніку вдалося оновити.

Після почутого від Федора Лясніка вже нема потреби питати, наскільки дороге йому рідне село. Бо й так ясно, чим є для нього Чесний Хрест — ​мала батьківщина з такою благодатною назвою.

Читайте також у нас: «В селі на Волині будують «Веселий дворик» для дітей (Фото)».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.