Отець Володимир Мисечко активно перекладав українською мовою духовну літературу зі старослов’янської.
Священника-патріота з Волині Володимира Мисечка гітлерівці розстріляли після терористичного акту Миколи Кузнєцова
Він пройшов шлях мученика і вражає своєю безмежною добротою та любов’ю до ближнього, незламністю духу та щирою вірою в Бога і в рідну країну. У 1930–1940-х роках Володимир Мисечко був одним із перших, хто закладав фундамент автокефалії Православної церкви України
4 січня 1903 року у простій українській селянській родині у селі Вовкошів Волинського повіту (нині Рівненський район Рівненської області) у Корнія і Тетяни народився син, якого охрестили Володимиром. Сім’я свою безмежну віру в Бога передавала і своїм дітям. У 1918 році Володя вступив до початкової школи у Межиричах. Щоденно ходив на навчання, долаючи пішки 7 кілометрів.
Багато читав. Добре засвоїв старослов’янське письмо. З 1922 року навчався у Волинській духовній семінарії у Кременці. Як бідного і з багатодітної родини, Володимира Мисечка поселили у Кременецькому Богоявленському монастирі разом із монахами, звільнили від оплати за навчання і взяли на утримання. Але яким величезним було бажання до навчання і служіння Богові у цього простого хворобливого сільського хлопця!
А в цей час православна віра зазнавала усіляких принижень. Із 1919 року Західна Волинь опинилася під владою Польщі. Звичайно, її уряд не міг не звернути увагу на значний вплив православної церкви. Міністерство віросповідань уряду Речі Посполитої постійно чинило перешкоди для нормального навчання, цькувало освіту в українських семінаріях та гімназіях. Молодий священник Володимир Мисечко разом зі своєю дружиною поїхав на службу в першу свою парафію у далеке і глухе село на білоруському берестейському Поліссі — Леліков (нині Лєлікава Брестської області). Дружина отця Володимира, Анастасія Грик, була із дворянського роду, розмовляла здебільшого польською чи російською мовами. Але згодом перейшла на українську через наполегливість у цьому питанні її чоловіка.
Усім своїм життям, усім служінням Володимир Мисечко показував приклад істинної віри і любові не лише до Бога, а й до рідної неньки України. Його багато разів направляли у різні громади та села залагоджувати конфлікти між людьми, які траплялися через посилення впливу з боку як Римо–католицької церкви, так і московської також. Це була гостра боротьба католицизму і православ’я, боротьба за свою віру, за право розмовляти і служити Богові рідною українською мовою на рідній землі.
Прагнучи використати вплив Володимира Мисечка на людей, їх безмежну довіру до нього, німецька влада доручила священнику агітувати за виїзд на роботу до Німеччини місцеве населення. Що ж почули у відповідь? Звичайно, відмову.
Восени 1939 року люди радісно вітали війська червоної армії, бо надіялися, що їх звільнять від духовного і морального гніту панської Польщі. Проте зовсім не так сталося. Репресії чекали всіх: від священників до простих людей, хто проявляв свою любов до України. У червні 1941 року німецькі війська вступили на нашу землю. Люди думали, що вони визволять їх від жорстокого сталінського режиму, що відновлять Українську державу. Проте цього не сталося.
На початку 1942 року у Горохові настоятелем Свято–Вознесенського храму і повітовим благочинним служив отець Мельников, який був «затятим русофілом». Парафіяни не любили його за важкий характер і після бунту вигнали Мельникова геть. «Для відродження автокефальної православної церкви у цілому Горохівському повіті владика Полікарп Сікорський призначив Володимира Мисечка благочинним Горохівського повіту, настоятелем Свято–Вознесенського собору», — згадує у своїй книзі мемуарів «Життя для добра» його дочка Клавдія Бачинська.
Нелегко довелося отцю Володимиру у Горохові, але його підтримала українська громада. Збільшилася кількість парафіян, все більше молодих юнаків хотіло йти на пастирські курси, щоб стати у майбутньому священниками. Настоятель церкви організував хор, недільну школу для дітей, перекладав українською мовою духовну літературу зі старослов’янської…
Отець Володимир Мисечко виконував обов’язки місіонера другої округи Горохівського повіту і завжди ставав на захист Української церкви. Його проповіді приходили послухати не тільки парафіяни, а й люди із ближніх сіл. Авторитет отця Володимира Мисечка зростав. Це не могло не привернути увагу німецької влади в Горохові. І хоча на перший погляд здавалося б, що окупанти лояльні до місцевого населення та віри, але згодом усі побачили справжнє нутро фашистів. Прагнучи використати вплив Володимира Мисечка на людей, їх безмежну довіру до нього, німецька влада доручила священнику агітувати за виїзд на роботу до Німеччини місцеве населення. Що ж почули у відповідь? Звичайно, відмову. Адже отець Володимир знав свій обов’язок служити для добра свого народу на позиціях християнської моралі. Чи могла це пробачити німецька влада? Звичайно, ні. Тому йому заборонили служити в Горохові.
На початку 1943 року отець Володимир переїздить до Луцька, далі — у Рівне, де і став на службу третім священником у Свято–Воскресенському соборі. Слова його проповідей про любов до Бога, до ближнього, до українського народу проникали глибоко у серце кожної людини.
Проте в жовтні 1943 року після чергового терористичного акту в Рівному совєтського розвідника Миколи Кузнєцова, який під час його здійснення «загубив» документи, що перекладали відповідальність за теракт на українських націоналістів, протоієрея Володимира Мисечка з кількома десятками представників місцевої патріотичної інтелігенції та духовенства заарештувало гестапо.
Перенесли вони страшенні муки і тортури… Дружині й дітям передали скривавлені залишки ряси. Бо 15 жовтня 1943–го гестапо у кар’єрі біля Рівного розстріляло 30 українців, серед яких був і священнослужитель Володимир Мисечко…
P. S. У травні 2012 року отець Володимир Мисечко «повернувся» у Горохів: у день Вознесіння Христового (в Горохові тоді — храмовий празник і День міста) при вході до Свято–Вознесенського храму на вшанування його світлої пам’яті відкрито меморіальну дошку. Ініціатором її встановлення став нинішній настоятель церкви, декан Горохівського деканату митрофорний протоієрей Андрій Сидор.
***
З листа доньки Володимира Мисечка — Гелени Копчак (Олени Мисечко–Копчак) — до отця Андрія Сидора:
«Батька тримали в тюрмі в Рівному. Передач не приймали, побачення також не дозволяли. Але одну передачу ми від батька дістали — це була страшно поплямована густо засохлою кров’ю ряса. Увечері на Покрову нам повідомили, що в’язнів будуть вивозити в кар’єр на околиці Рівного. Коли мама прибула близько до місця страти, звідти вже йшов густий чорний дим і страшний запах палених людських тіл… Гітлерівці на поспіх заграбали недогорілі кістки та попіл в кар’єрі, звідки мама ще теплими набрала цих останків людських душ…».
Богдан БОЙКО, учень 9–А класу Горохівського ліцею №2, МАН, науковий керівник — Алла БОЯРКЕВИЧ.
Читайте також: Відомий український письменник розповів про рукопис, знайдений у Луцьку.
