Здавалось, тут ніби вперше відчув себе... українцем!

Хоч і проживаю у сусідньому Нововолинську, але не трапилося бувати в цьому храмі, і вагому роль у цьому відігравав той факт, до якої конфесії він відноситься. Не звик молитись у церкві московській, а після смерті сина, що героїчно поліг при обороні Донецького аеропорту, тим більше.

Дякую міському голові Борису Карпусу, який дослухався до прохання парафіян храмів із Нововолинська і допоміг з автобусами. Якщо хтось скаже, що на молитву в ПЦУ звозять людей, то хай вкусить себе за одне місце і перестане міряти інших своїм мірилом!

   Уже не вперше на Божій Службі, яку очолює Блаженніший Епіфаній, бо він у 2023 році був у нашій Свято-Михайлівській церкві, а також відкривав меморіал полеглих випускників у Нововолинському центрі професійної освіти  (колишнє ВПУ № 1). Добре пам’ятаю, як тоді Предстоятель Православної Церкви України вразив і запам’ятався позитивною енергетикою, ораторським хистом, проукраїнською позицією. Відчувалось – перед нами Глава Помісної Церкви, бо мати сан і відповідати йому, то часто дуже різні речі.

   Але в соборі зі мною відбувалось щось дуже особливе, що не можу пояснити. Часто буваю у храмах, намагаюсь не пропускати богослужінь у нашій Свято-Михайлівській, що на 5-му мікрорайоні Нововолинська, активно помагаю очільнику нашої релігійної громади протоієрею отцю Михаїлу (Михаїлу Нідзельському), дбаю про місце, де єднаємось у молитві, де просимо в Господа про мир та Перемогу, про опіку небесну над нашими воїнами, про ласку Всевишнього до України.

Як голова спілки родин загиблих, долучаюсь і до поминальних служб, панахид, поховань. Вже й чи не напам’ять вивчив, що за чим промовляє священник, що співатиме хор. Бо храм – частина життя мого! Але те, що відбувалось у соборі – це були унікальні відчуття. Здавалось, ніби вперше відчув себе ... українцем! Настільки сильно зрезонували в мені молитви, що лунали нашою мовою!

Тепер чекаю на повернення до лона помісної Церкви, якою, безсумнівно, є ПЦУ, Зимнівської та Низкиницької обителей.

А спів хору! То вже потім дізнався, що це був «Орфей» із самого Львова, близького моєму серцю міста, бо ж там і легендарна 80-та окрема десантно-штурмова бригада, і Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла. Коли він співав, душа відчувала кожну ноту. Озирнувся – і зрозумів, що не один такий, бо обличчя людей сяяли, а на очах бриніли сльози. Це не можна забути... Це не можна описати,  треба самому пережити. І я дякую Господу за таку можливість!

    Дорогою на богослужіння, і повертаючись з Володимира, згадували, завдяки кому храм став українським. Велика заслуга в цьому нашого народного депутата Ігоря Гузя. Він та його команда розпочали процес повернення святині в лоно Української Церкви. Він не мовчав, а діяв. Неодноразові виступи з парламентської трибуни з офіційними зверненнями до керівників країни, особиста присутність його помічників на судах – була пророблена колосальна робота заради того, аби собор, що пам’ятає князів, став таки істинно українським, аби відійшов від москви. На нього було вилито тонни образ від прихильників філії рпц-фсб, але ми добре знаємо: «Ніщо не спинить ідею, час якої настав!»

    Ця літургія була винятковою. Ми стали єдиним цілим у ревній молитві за мир і Перемогу, за Україну і її воїнів. І, мабуть, це відчували й древні мури, бо як ще можна пояснити таку виняткову піднесеність, таку окриленість? Такий стан був не лише у мене, а й в інших. Вже потім ділилися враженнями, і були вражені, що відчували те ж саме. Хіба не диво?

    Спілкувались під храмом з людьми із Камінь-Каширського. Вони приїхали, аби розділити радість повернення древнього храму українцям і Україні. Відкрито говорили: це сталося у першу чергу завдяки нардепу Ігорю Гузю, і відчувалось, що навіть дещо заздрили нашій духовній перемозі, адже в серці їхньої громади вже давно триває конфлікт, пов’язаний із храмом Різдва Пресвятої Богородиці, котрий попри всі рішення судів прихильники «найканонічнішої» упц не хочуть віддавати.

    Підсумовуючи, скажу таке: тепер чекаю на повернення до лона помісної Церкви, якою, безсумнівно, є ПЦУ, Зимнівської та Низкиницької обителей. Я вірю, що Господь дасть мені потрапити у ці два монастирі на перші Божественні літургії, де лунатиме наша рідна українська мова. Знаю, що питаннями цих переходів займатиметься наш народний депутат України Ігор Гузь. І бажаю йому, справді патріоту та державнику, сил та снаги це зробити, а ми, парафіяни ПЦУ і його виборці, йому допоможемо.

З Богом!

Слава Україні!

Володимир ДЕМЧУК,
голова ГО «Незламні нововолинці», батько загиблого героя Вадима ДЕМЧУКА («Дима»)  

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ