На десятому десятку літ Наталії Федорівні є що згадати...
93-літня Наталія Борисюк з Волині пережила п'ять влад і мріє побачити мир
Вона народилася 23 серпня 1932-го у селі Городок, нині Камінь-Каширського району. Проживає сама у батьківській дерев’яній хаті, збудованій в далекому 1940-му
Нещодавно 10-річний Денис Борисюк, який доводиться двоюрідним онуком Наталії Федорівни, разом із учителькою Тетяною Шеметюк написали пошуково-дослідницьку роботу «Історія держави у долі моєї бабусі Наталії Борисюк». За підсумками обласного конкурсу посіли третє місце.
«Мене зацікавили саме спогади Наталії Федорівни, бо вона народилася в 1932 році. Це теперішнє наше село належало до Польщі. В 1939-му прийшла радянська влада. Була німецька окупація, знову прийшла радянська влада, а потім Україна стала незалежною. Бабуся за свій вік прожила під п’ятьма владами», – розповідає Тетяна Шеметюк.
Денис Борисюк зараз навчається у 5 класі Городоцької гімназії. До бабусі Наталії приходить разом із мамою Мирославою і меншим братом Максимом, допомагають принести води, наносити дров у хату, розтопити грубку.
«Я дуже люблю бабусю, а тут ще й з’явилася така можливість – написати про неї. Ідея – Тетяни Іванівни. Ми домовилися, що писав я, а Тетяна Іванівна перевіряла помилки, і так народилася ця робота», – каже хлопець.
…Коли Наталії Борисюк виповнилося 7 років, розпочалася Друга світова війна. Село опинилося під радянською владою, а 1941-го Городок окупували німці. Після закінчення війни, як розповідала бабуся, вона закінчила чотири класи. Потрібно було допомагати у господарстві, тому батьки не планували подальшого навчання. А вчителька переконала їх не забирати дитину з школи.
Нема нічого дорожчого, як людина. Нема людини, не буде тобі ні літака, ні чорта, ні диявола. Куди треба – туди українці.
«Я вже ж переростком була. Взутися не мала в що, вдітися. Але документи за час війни згоріли, то мене на два роки меншою записали, і так я 7 класів кінчила», – пригадувала Наталія Борисюк.
Після школи жінка працювала обліковцем у колгоспі, оскільки вміла писати та добре знала математику. Подальшу освіту здобула у Горохівському сільськогосподарському технікумі.
«У 1947-му році батькове господарство мало один плуг, один віз, землі 10 соток, жеребець був, кобила, 2 корови, 1 телиця, 1 теля, 5 овець. Після того перепису все потім у колгосп довелося віддати. Тільки одну корову залишили і овечки», – спогад довгожительки про створення колгоспу.
Наталія Борисюк каже, що радянську владу ніколи не любила, бо завжди відчувала себе українкою: «Ми – Україна, ми – люди. А хто люди? Це – капітал. Нема нічого дорожчого, як людина. Нема людини, не буде тобі ні літака, ні чорта, ні диявола. Куди треба – туди українці. Побудували БАМ, шахти, наша молодь у тих шахтах засіла. Там поженилися, там їхня доля».
У молоді роки, за словами Наталії Борисюк, вона вишивала та ткала, проте майстринею себе не вважає. Зберігає у куфрі старовинну материну вишиванку, якій понад 100 років. У ній вінчалася її мама.
Нині Наталія Борисюк, як каже, найбільше мріє дожити до закінчення війни.
Богдана ШЕВЧУК
Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
