Курси НБУ $ 29.25 € 30.58
Віталій Матьовка без ніг таксував, вишивав і навіть майстерно будував...

Українець навчився обходитися без нижніх кінцівок, бо можна працювати руками.

Фото з фейсбук­сторінки Віталія МАТЬОВКИ.

Віталій Матьовка без ніг таксував, вишивав і навіть майстерно будував...

До 31 року мешканець Закарпаття жив звичайним життям: одружився, працював за кордоном, щоб заробити на власне помешкання і забезпечити сім’ю всім необхідним. Біда прийшла раптово, але чоловік понад 10 років боровся за своє життя, заново вчився робити перші кроки, не нарікав на долю і був прикладом великої сили духу, сильнішою за яку виявився Covid–19

Віталій народився у Великоберезнянському районі. З 14 років пішов працювати підсобником на будівництво, а коли досяг повнолітття, подався на заробітки. Тяжко гарував, бо, одружившись і ставши батьком, хотів забезпечити сім’ю. Мріяли з дружиною про власну оселю, авто. Тож не шкодував на це ні сил, ні здоров’я.

А воно немилосердно підвело: у молодого українця виявили важку закупорку судин: почали синіти пальці, нога пекла, а чистка не дала результату. Лікарі винесли вирок: потрібна ампутація хворої ноги, бо ні в Україні, ні в світі таких недуг по–іншому лікувати не навчилися.

Вишивання бісером рятувало від стресу і безгрошів’я.
Вишивання бісером рятувало від стресу і безгрошів’я.

 

Хочеш жити – мусиш старатися. А що? Здатися – найпростіше!

Першою не витримала дружина — забрала дітей і пішла, не винісши випробувань. Через два роки стала чорніти й друга нога. Її врятувати також не вдалося. Крім того, тромб спричинив ще й закупорку легенів, частину з яких довелося видалити, два інфаркти, мікроінсульт.

Віталій почав рятуватися від депресії… вишивкою. Викладав бісером картини на релігійну та патріотичну тематику, пасхальні та весільні рушники. Зізнавався, виходило не відразу, але згодом осилив це захоплення і воно почало приносити гроші. Навчився також виводити орнаменти нитками і різьбити по дереву. Пенсії не вистачало, бо лікування було дороговартісним. До того ж потрібні були протези, а вони дуже дорогі — 20 тисяч євро.

— Буває, кожен день сиджу над вишивкою з ранку до самої ночі. Картина, вишита бісером, важить близько півтора кілограма. На маленьку потрібно до 10 000 намистин, на велику, розміром близько 60х40 см — до 80 000. За тиждень йде майже пів кілограма бісеру. Мої роботи є по всьому світу: в Італії, Іспанії, Португалії, Америці, навіть у Гонконг вислав, — зізнається чоловік. — Хочеш жити — мусиш старатися. А що? Здатися — найпростіше! — розповідав Віталій.

Читайте також: Ветеран війни в Іраку виграв 4 мільйони доларів завдяки печиву з прогнозами​.

Останнім часом справа стала не така прибуткова. Але українець не опускав рук: ставив собі завдання, опановував нові професії, робив те, що вмів і міг виконувати руками. Під час навчання на агента з туризму у реабілітаційному центрі Львова познайомився із Вікторією. На 15 років молодша дівчина з ДЦП із першого погляду запала в серце Віталія. Вже через 2 тижні після знайомства освідчився коханій, подарував золоту обручку із дорогоцінним камінчиком та букет троянд. Жінка прийняла пропозицію і вони побралися. Вітали молоду сім’ю батьки та друзі із реабілітаційного центру. Після весільної церемонії влаштували невелику вечірку в одній із львівських кав’ярень.

Після закінчення навчання придбали будинок у селі Кибляри Ужгородського району. Віталію довелося багато працювати, щоб оселя стала сімейною фортецею: облаштував подвір’я, встановив огорожу, зробив сучасний ремонт з усіма зручностями, змайстрував камін, вирощував городину і робив консервації. Молода дружина, яка має інвалідність 1 групи з дитинства, догоджала чоловікові: готувала його улюблені вареники із різними начинками та деруни, разом мріяли про діток. Але якось Вікторія поїхала на реабілітацію, і… більше не повернулася. Самотність чоловіка скрашувала кішка Маркіза, яка завжди була поряд — проводжала господаря з дому і зустрічала.

— Не хочу бути нікому тягарем, сам можу дати собі раду, — говорив Віталій та мріяв впевнено стати на ноги у протезах, до яких призвичаїтися так і не зумів.

Якось Віталій вирішив таксувати: зняв переднє сидіння в машині, дещо переробив під власні потреби. Автівка стала його ногами — без неї він ні в аптеку, ні на роботу не міг вибратися. Коли друзі покликали на будівництво, не відмовився. Робив руками все, що вмів, — клав плитку і навіть виконував шпаклювальні роботи, вміло підіймаючись на риштування.

Бувало, Віталій Матьовка звертався по допомогу до небайдужих: підтримати у зборі на протези чи ремонт автомобіля. Завжди дякував Богу і благодійникам і молився за кожного. Але і сам часто ставав благодійником. Так неодноразово передавав солдатам у зону АТО власноруч приготовану консервацію — варення, огірки, помідори, вирощені на власному городі.

...Кілька днів тому у Віталія діагностували запалення реберного нерва та правосторонню пневмонію. Він перебував у відділенні для хворих на коронавірус. Минулого четверга мужнього, працьовитого, сильного духом 42–річного українця, який не склав руки, не став обузою для рідних, радів кожній хвилині свого життя, твердо йшов до мети і став прикладом витривалості для багатьох інших, хто опинився у біді, не стало...

Telegram Channel