Курси НБУ $ 29.25 € 30.40
«Прошу тебе, Михайле, захистити з небес нашого сина Віталія і твоїх бойових побратимів...»

У руках Михайла Харківа баян завжди вигравав життєлюбні пісні, які так любила слухати дружина Євгенія.

Фото із сайту volyn.com.ua.

«Прошу тебе, Михайле, захистити з небес нашого сина Віталія і твоїх бойових побратимів...»

До сліз Лист вдови воїна АТО Михайла Харківа до свого чоловіка

На крилах весняного вітру

Пишу я тобі, Михайле, листа.

Нестерпно і боляче жити,

Коли в країні йде повномасштабна війна...

Михайле, любий мій, коли ти збирався в дорогу до Бога, сказав, що йдеш на пост, аби я думала, що знову вирушаєш захищати країну, і щоб я чекала на зустріч. Як я тоді молилась довгих 15 місяців, коли ти пішов боронити Україну після першої навали. Ти ніби відчував, коли вирушав у дорогу Вічності, що скоро почнеться велика війна...

Михайлику, у нас в країні. Чорна-чорна. Путін кинув на нас усі сили. Думав зламати Україну і за три дні взяти Київ.

Зараз мені шлють на вайбер молитви і просять молитися... Люди, я молюся, я так молюся (!) вже дев’ятий рік за мир і спокій в Україні! Бо для когось війна почалася місяць тому, а в нашій родині вона вже дев’ятий рік. Уже ніхто мене не питає: «Чого чоловік був в АТО?» або «Чому відправили сина воювати?». Війна дала відповідь на всі запитання...

Біда, Михайлику, у нас в країні. Чорна-чорна. Путін кинув на нас усі сили. Думав зламати Україну і за три дні взяти Київ. Не вийшло. Тепер нищить міста і села ракетами і бомбами...

Серед тих, хто не дав йому зламати Україну, звісно, – і наш син. Віталій знову на фронті. Зараз стримує від путінської орди Миколаїв. Там таке пекло. Але місто не впало й отримало звання Героя. І хлопці з полку «Азов» у Маріуполі тримаються – хоча місто майже повністю спалене...

І твої колишні учні знову взяли в руки зброю... Олійчуки Андрій і Сергій, Арсен Воляник і побратим Ростислав Собець... Боюся когось не назвати. Але поки це написала, надішла чорна звістка: один із наших учнів – Микола Кривов’язов – загинув у бою з рашистами... Яке ж горе рідним! І всьому нашому Скриговому.

... Михайле, свої молитви за рідних і захисників я промовляю в капличці, яку ти збудував, повернувшись з війни. Плачу, бо знаю, якби жив, ти першим знову пішов би на фронт. Так, мій Урагане, ти був патріотом, воїном, але насамперед – звичайною хорошою людиною (для мене – незвичайною на цілий світ!), дбайливим господарем на своєму обійсті. З любов’ю дивлюсь на будинок, який ти збудував, гойдалку, яка є хорошою згадкою про дідуся для онуків.

Он уже весняне сонечко розбудило боже створіння – бджоли в наших вуликах. Ти їх так любив... І квіти цього року вперше зацвітуть без тебе...

Щоб над рідним Скриговим завжди була  Божа благодать, Євгенія і Михайло Харківи збудували на обійсті Свято-Троїцьку капличку.
Щоб над рідним Скриговим завжди була Божа благодать, Євгенія і Михайло Харківи збудували на обійсті Свято-Троїцьку капличку.

 Хоч нам зараз не до бджіл, не до квітів. Здавалось би, радіти треба, внуки з’їхалися до хати – і Віталика діти, й Олі, а у всіх тривога і сльози. На Волині по кілька разів на день виють сирени повітряної тривоги. Обстрілюють наш край із ракет... Скільки народу виїхало в Польщу. Справді страшно, не знаєш, що буде. І Віталика нема, щоб захистити нас. І тебе...

Тому для мене обереги – твоє фото з чорною стрічкою, яке щодня цілую, бойовий прапор і твій військовий одяг. Я в ньому й досі відчуваю твій запах і порох війни.

Читайте також у нас останні новини війни:

Фронтове знамено й донині на видному місці в нашій хаті. Як ти хотів. Он внуки читають незвичні на ньому підписи на пам’ять: «Маестро – Урагану», «Гарік», «Мічман», «Кузнєчік», «Тихий», «Фунтік», «Шрам», «Сєдой», «хуліган Хома», «Льольман», «Штіль», «Ендрю», «Кот», «Полтава», «Айболіт», «Капелан Сидоренко»... Мій Урагане, хочу повідомити тобі, що ні один із наших друзів не залишив мене. Бо на те вони й друзі.

Я вірю, що з високого неба тобі усе видно. Тому прошу, Михайле, захистити з небес нашого сина Віталія, твоїх бойових побратимів із 28-ї бригади, усіх, хто знову зі зброєю в руках захищає Україну...

А ще запрошую тебе, мій рідний, у сни. Допоможи мені пережити нашу розлуку...

Вірю, що за пасхальним столом ми зберемося родиною, повернеться з війни Віталій і відсвяткуємо нашу Перемогу над кровопивцею путіним. А ти будеш за нами спостерігати із висоти. Бо, як каже твій найменший онук Богдан, «дідусева душа стала зіркою»...

Люблю. Любимо... Сумуємо... Молимося.

Євгенія ХАРКІВ, с. Скригове Луцького району Волинської області

Наша довідка:

Михайло Харків, учитель музики, коли пішов на фронт, одразу отримав прізвисько Баян. Але вже після першого бою, коли добряче вшкварив зі своїми козаками москалям, мав нове псевдо – Ураган.

У цей час його дружина Євгенія ревно молилась за чоловіка і щомісяця вишивали ікони – вийшло 15 образів. А ще створила пам’ятний календар про односельчан, дороги яких були обпалені війною.

Коли Михайло Васильович повернувся з фронту, то звів на своєму обійсті капличку на честь Святої Трійці. На жаль, торік онкохвороба забрала життя воїна-героя.

Telegram Channel