Курси НБУ $ 39.60 € 42.28
Неймовірна історія на вечір: «Потяг стояв п’ять хвилин...»

«Бережи себе. Обіцяєш?». – «Дуже берегтиму, якщо чекатимеш».

Фото із сайту cerkva.te.ua.

Неймовірна історія на вечір: «Потяг стояв п’ять хвилин...»

– Подруго, ти ж лише вчора наводила марафет у квартирі, – мовила Марина. – Що сталося? Марина знала: Настя рятувалася прибиранням від поганого настрою. Це її заспокоювало. – Сталося, Маринко. – Розповідай… – Микола… Він пішов… Тобто я його «пішла». І ось знову одна… – Віра постаралася? Настя кивнула головою

…Настя сама виховувала доньку з малих літ. Ростислав, чоловік, покинув сім’ю й перебрався до своєї однокласниці. Наталка – його перше кохання. Чи то причарувала Ростика, чи справді не міг її забути? Каявся, що одружився з Настею. І що новонароджену доньку не любив – каявся. Кохання до Наталки переважило…

…Настя працювала за двох. Вона хотіла, аби у Віри, її золотої дівчинки, милої донечки, було все. Віра звикла: мама виконає кожну її забаганку. Дівчину не цікавило, як це дається матері.
Коли донька подорослішала, Настя намагалася пояснити дівчині, наскільки їй важко. Та якось кинула:

– Якби в мене був батько…

– Він покинув нас.

– Від нормальних жінок чоловіки не йдуть.

– ???

Читайте також: Материнська любов: історія до сліз.

…Віра зібралася вступати до вишу. Треба доньці справити гарний одяг. А ті телефони… Нема ради з модою на них. Віра хотіла, аби в неї все було, «як у людей». Настя користувалася старою мобілкою. Кнопки почали западати. Зате доньці придбала дорогу «іграшку».

… Віра закінчила виш. Влаштувалася на роботу. Настя з полегшенням зітхнула. Якби ж вона знала…

… Микола був удівцем. Син оселився за кордоном. Кликав батька до себе, але той не міг залишити затишної оселі, де прожив хоча коротке, зате щасливе життя з дружиною. Звідки провів її в інший світ. Тут ріс їхній хлопчик.

– Як тобі не соромно, мамо?! – репетувала Віра. – Закохані мама і донька! Може, ще заміж одночасно виходитимемо? Наче в американських серіалах?! Та з нас люди будуть сміятися.

– Ти б, тату, влаштував особисте, – не раз заводив розмову син.

– Я вже звик до самотності, – відповідав.

Усе змінилося, коли побачив Настю. Чимось невловими вона нагадувала Миколі покійну дружину. А може, це була його вигадка.

Ця жінка була лагідна, мов пізнє літо. Її смуток був схожим на ранню осінь. А усмішка – на весну. Микола знітився: чи не запізно для романтики? Адже не хлопчисько. Та Настя хвилювала його. Кохання з першого погляду? Але він клявся у вірності Ліді, дружині своїй…

Настю Микола зустрів на весіллі. Його товариш сина одружував. Наречений був із сусіднього обласного центру. А Софійка – наречена – Маринина донька, похресниця Настина.

На тій забаві Настя почувалась самотньою, як і Микола. Тому й доля звела їх.

Микола приїжджав до Насті. Вони зустрічалися потай від Віри. Донька не припускала, щоб у матері був із кимось роман…

– Мамо, цієї неділі в нас буде особливий гість, – оголосила Віра.

– І хто ж він?

– Юра. Мій хлопець. Мусите нарешті познайомитись.

– І давно ти з ним зустрічаєшся?

– Вже пів року.

Юрко Насті сподобався. Серйозний, виважений. І добрий.

Під час наступної гостини Юра попросив у Насті доньчиної руки.

– Коли весілля плануєте? – запитала Настя.

– Влітку. Тоді огірки й помідори дешеві, – пожартував майбутній зять. – Насправді ж це – найкраща пора для забави. Мої батьки одружувалися влітку. У злагоді й любові живуть.

Настя тихо зітхнула. Її весілля також було в цю пору року…

… Микола просив Настю, аби розповіла доньці про їхні стосунки. Вона ж тягнула час. Передчувала: не схвалить Віра.

– Ти боїшся розповісти про нас, – зі смутком в голосі казав Микола. – Зрозумій: у наших дітей своє життя, а в нас – своє. Мій син, наприклад, не проти, аби ми...

– Я поговорю з донькою. Обіцяю.

… Розмова спричинила великий скандал.

– Як тобі не соромно, мамо?! – репетувала Віра. – Закохані мама і донька! Може, ще заміж одночасно виходитимемо? Наче в американських серіалах?! Та з нас люди будуть сміятися. І як я про це розповім Юрі, його батькам? А якщо він мене після цього покине? Ти того мені бажаєш? Яке кохання в твоєму віці? Якісь перезрілі шекспірівські пристрасті. Батька треба було триматися…

Читайте також: Рятує суперницю… заради кохання та життя.

Настя вислухала багато чого від доньки. І вирішила відмовитися від свого щастя.

Зателефонувала Миколі. Сказала, що між ними надалі не може бути жодних стосунків.

– Ти дуже хороший, Колю, але… не приїжджай більше. І не тримай на мене зла.

Він розумів, у чому проблема.

– Твоя донька проти... – мовив.

Настя промовчала…

…В кінці зими почалася війна. Юра був військовозобов’язаний. Його забирали на фронт.

– Як я без тебе? – запитала розгублено Віра. – А наше весілля?

– Я ж повернуся, – заспокоював хлопець. – Весілля не відміняється.

Віра ковтала сльози й кивала головою…

… – Мамо, ти б зателефонувала своєму Миколі, запитала б, як у нього справи, – якось сказала донька.

Настя мало каструлю з рук не випустила. Це було не схоже на Віру.

– Ти ж казала… я не знаю… давно з ним не спілкувалася. Незручно якось… Наче нав’язуюсь…

Звук сирени перебив їхню розмову. Раніше ходили в укриття. А тепер перечікують тривоги вдома.

– Куди ж воно летить? – запитала невідь у кого Настя, стривожено глянувши у вікно.

…Настя вагалася: телефонувати Миколі чи ні. Якось він їй приснився. Сон був нечіткий, розмитий. У тім сні Настя була щаслива й стривожена водночас. З таким відчуттям і прокинулась.

Після цього зателефонувала. У слухавці почула гуркіт, голоси…

– Що це? Ти де, Колю?

– На війні, – відповів. – Тут буває трохи гучно.

– Я не знала… Як ти?

– Живий.

– Колю, прости… Я...

Зв’язок обірвався…

Микола телефонував Насті, коли міг. Цього разу подзвонив уранці. Сказав, що в полудень їхатиме поїздом через Настине місто. Вагон номер…

Відпросилася на пів дня з роботи. Зробила в перукарні зачіску, легкий макіяж. Поклала в торбинку воду, смаколики, яблука, бутерброди – для Миколи. Поспішала на залізничний вокзал, хоча до потяга ще було трохи часу.

Стояла на пероні, щомиті поглядаючи на годинник. Нарешті оголосили прибуття. «Нумерація вагонів починається…Зупинка поїзда – п’ять хвилин».

Несамовито гупало серце. Потяг стишував хід. Третій вагон, четвертий, п’ятий… Серед пасажирів, які виходили, побачила…

– Колю! – хотіла вигукнути, але від хвилювання перехопило в горлі.

У його волоссі стало більше сивини. На обличчі – більше зморшок. Військова форма пропахла війною.

Микола обійняв Настю.

– Яка ти гарна! А я без квітів, звиняй, – чи то пожартував, чи мовив усерйоз.

– Це я тебе мала з квітами зустрічати. Розповідай, як ти.

– Б’ємо напасного ворога. Все буде добре.

– Бережи себе. Обіцяєш?

– Дуже берегтиму, якщо чекатимеш.

– Усе жартуєш. Чекатиму. Віра… Вона змінилася, все зрозуміла. Юрко, її наречений, також у тім пеклі… Це вона порадила, аби я зателефонувала тобі…

Кілька хвилин пролетіли як мить.

«Увага, пасажири…».

Оголосили відправку. Микола обійняв, поцілував Настю. Стрибнув на підніжку. Помахав рукою. Потяг поволі рушив… Настині очі заволокло слізьми.

– Чоловік? – запитала літня жінка з «кравчучкою». – А я внука з війни чекаю. Він варення вишневе любить. На дачу їду. Вишні цього року не дуже зародили. Тож треба встигнути обірвати, поки птаство не об’їло…

Ольга ЧОРНА.

Telegram Channel