Неймовірна жорстокість – частина російської «культури».
«Російські солдати ґвалтували мене на очах в мого заплаканого сина»
А перед тим застрелили в дворі чоловіка українки
Жінка погодилася розповісти виданню The Times свою історію. Вона здається нереальною. Це важко читати, а як це все пережити?..
33-річна Наталя та її 35-річний чоловік Андрій жили у невеликому селі Броварського району під Києвом, де пара звела будинок поряд із сосновим лісом. 8 березня, дізнавшись, що в їхній населений пункт увійшли російські солдати, подружжя повісило на ворота біле простирадло, «щоб показати, що тут тільки сім’я і ніхто не хоче зла».
Наступного ранку вони почули одиночний постріл біля будинку і гуркіт від виламування воріт. Вийшовши з будинку з піднятими руками, вони побачили групу солдатів, один із яких усе ще тримав зброю, спрямовану на їхнього мертвого собаку, що лежав у дворі. «Вони сказали, що не знали, чи тут є люди, і що не хочуть нічого поганого», – розповіла Наталія. Затим солдати вирушили шукати бензин для квадроцикла, вкраденого ними у сусідів.
Командир скоса подивився на Наталю, представившись Михайлом Романовим, і сказав, що якби не війна, у них обов’язково був би роман.
...Після настання темряви подружжя почуло шум біля воріт, і Андрій вийшов перевірити, що відбувається, залишивши двері відчиненими.
Біля хвіртки малий стояв біля свого вбитого тата, та, на щастя, було дуже темно і син його не впізнав, а лише зронив: «Нас застрелять, як і цього дядечка?»
«Я чула одиночний постріл, звуки воріт, а потім кроки в будинку», – розповіла Наталя. Це був Романов, який повернувся з іншим чоловіком років двадцяти, у чорній формі.
«Я закричала: «Де мій чоловік?» – і побачила його на землі. Молодший із солдатів приставив мені дуло пістолета до скроні й зашипів: «Я його застрелив, бо він – неонацист».
«Він змусив мене роздягнутися. Затим вони двоє по черзі мене ґвалтували. На мого маленького 4-річного сина, який сидів за стіною і плакав, ніхто не зважав. Наказали мені його заспокоїти та повертатися».
Через 20 хвилин ґвалтівники знову взялися за своє. «Втретє прийшовши, вони були такі п’яні, що ледве трималися на ногах. Зрештою, впали й заснули. Я схопила дитину й наказала тікати з усіх сил – інакше нас застрелять.
Біля хвіртки малий стояв біля свого вбитого тата, та, на щастя, було дуже темно і син його не впізнав, а лише зронив: «Нас застрелять, як і цього дядечка?»
Ліна ВОГОНЬ.
Читайте також на volyn.com.ua: ««Перша ракетка» України боронить Батьківщину в районі Бахмута».
