Курси НБУ $ 39.40 € 41.97
Чому переставити 8 березня на 25 лютого – це міняти шило на мило?

«За Лесю! І за Тараса!»: інтернет-мережа так відреагувала на цей законопроєкт.

Фотожаба із сайту telegraf.in.ua.

Чому переставити 8 березня на 25 лютого – це міняти шило на мило?

Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу політики газети «Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ

...розповіддю про невідомого Руслана, який допоміг Залужному втримати Київ

Останнім часом, до річниці повномасштабного вторгнення, побільшало спогадів про те, як усе починалось, про перший день великої війни. Серед них упав в око репортаж Ольги Омельянчук із кабінету Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного про найкритичніший момент у ніч на 25 лютого, коли росіяни на 35 вертольотах під прикриттям кількох літаків увірвались до передмістя Києва, на аеропорт у Гостомелі. Наша артилерія була «сліпа», бо не знала, куди бити.

Як зізнаються свідки, це був єдиний момент під час війни, коли наш залізний Головнокомандувач по-справжньому нервував. І долю цього критичного моменту, який цілком міг вплинути на перебіг усієї війни, вирішив цивільний чоловік на ім’я Руслан. Військове командування просто повірило йому на слово, і Руслан по звичайному телефону в прямому ефірі керував нашими артилеристами – «50 метрів ліворуч, влучили–не влучили». росіян розбили.

Коли прочитав про це, то аж мурашки по тілу побігли. Бо якраз у цей час був неподалік – на західних передмістях Києва, і під нестихаючий гуркіт боїв шукав можливості вивезти дітей зі столиці. Бачив гігантські тягучки на виїзд із міста, спостерігав, як поступово, одна за одною, меншає машин під вікнами будинку. І життя усього цього великого людського мурашника залежало від Руслана і від того, чи добре були заряджені батареї на його телефоні.

Минув рік. Ми живемо – хотів написати «спокійним», ні, не спокійним, звісно, але відносно мирним, без жахів окупації життям. Працюємо, донатимо, волонтеримо, б’ємось на інформаційній ділянці фронту, але головну справу роблять ті, хто тримає фронт гарячий – десятки рідних і знайомих нам хлопців та дівчат, і ще сотні тисяч незнайомих, які саме ось у цей момент, як Руслан рік тому, рятують Україну. Сьогодні хочеться подякувати кожному з вас, шановні захисники. Від усіх українців – і мертвих, і живих, і ненароджених. За те, що ми є.

…можливими змінами в календарі свят

Коли побачив заголовок про те, що у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про скасування святкових днів 8 березня і 1 травня, то зрадів. Давно пора. І Міжнародний жіночий день, і Міжнародний день праці я, звісно, вважаю такими, що цілком мають право на існування. Але щоб «боротись» букетами за права жінок та «шашликами» за права трудящих, ці дні аж ніяк не треба робити вихідними. Квіти на 8 березня, для кого це цінно, при цьому не відміняються, свято у календарі залишається, просто не буде вихідним днем. Привітати жінок-колег ніщо не заважає безпосередньо в їхній день на роботі, а не напередодні, як це практикувалось, а жінок у колі сім’ї – вдома після роботи.

Також цілком підтримую відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні в один день – 8 травня, як у Європі. І теж без вихідного. Помпезне радянське свято 9 травня не допомогло зробити належних висновків, гасло «ніколи знову», на жаль, не спрацювало, адже після німецького нацизму голову підняв російський, який, як це не парадоксально, багато в чому виріс саме на сакральності 9 травня з їхнім гаслом «можем павторіть». «Павтарілі»… Ми матимемо свій День Перемоги. Український, тепер уже над російським нацизмом.

Тож якщо просто міняти 8 березня на 25 лютого – це міняти шило на мило, – комедія і пародія. Тоді вже краще залишити все, як є.

Проте...

Автори законопроєкту чомусь пропонують замість Міжнародного жіночого дня святкувати День української жінки 25 лютого – у день народження Лесі Українки! А також вважають за необхідне відзначати 9 березня день народження поета Тараса Шевченка. Яка нісенітниця! Дуже штучно і… по-радянському. Ідея механічно поміняти одне «свято» на інше – безглузда. Так воно не спрацює. Згадайте, як природно українці сприйняли свято 14 жовтня. Бо воно виросло з народних глибин і його залишилось лише офіційно затвердити.

Тож якщо просто міняти 8 березня на 25 лютого – це міняти шило на мило, – комедія і пародія. Тоді вже краще залишити все, як є.

…матюками закордонних політиків, які радують

росіяни у своїй масі ненавидять українців ще й тому, що ми на очах в усього світу зірвали з них овечу маску, під якою усі побачили їхнє справжнє огидне московитське нутро. Ні, багато хто на планеті все ще боїться росію, хоче зберегти їй «лице». Але цього страху все менше і менше. І все більше розуміння варварської суті цієї недоімперії, а також рішучості допомагати Україні. Нещодавній візит президента США Джо Байдена в Україну – цьому яскраве підтвердження. Це дійсно надважливий сигнал. Цією поїздкою найпотужніша держава світу фактично дала гарантію – ми не кинемо українців.

Але радують й інші сигнали. І навіть веселять. Я про міністра закордонних справ Словаччини Растислава Качеру та про депутата із Латвії Ріхардса Колса. Перший російською мовою послав «на..й» друга путіна, угорського прем’єра Віктора Орбана та інших проросійських діячів, а другий слідом за російським кораблем послав усю російську делегацію з трибуни Парламентської асамблеї ОБСЄ.

Просто молодці! Максимально дохідливо пояснили росіянам, де їхнє місце. Так, дивись, і Макрон скоро кине слухавку і скаже: «Та ну того путіна на…» 

Читайте також: «Валерій ЗАЛУЖНИЙ: «За дев’ять років війни ми стали міцнішими за бетон і сталь»


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel