«А я чекатиму, тебе чекатиму...»
«Мені б тебе обійняти...». Історія на вечір
Їхнє кохання – це роман у листах, у коротких повідомленнях і телефонних розмовах… Замість того, щоб ніжно триматися за руки, вони тримають на контролі телефони і бояться пропустити жаданий дзвінок або вісточку між його бойовими завданнями та її роботою. І якщо здалося, що в реляціях щось не те або не та інтонація голосу, в мережу летить стривожене «Як ти? Все буде добре!». Коли ж випадає кілька хвилин на відеорозмову, не можуть надивитися одне на одного, вкарбовуючи в пам’ять журливу усмішку і сяйво очей, що випромінює: «Я з тобою! Я тебе міцно кохаю»
…Вони зустрілися за рік до війни. Те Новоріччя зустрічали в його сім’ї – сім’ї військових – усі разом: і батьки, і друзі дітей. Так запропонували батьки, і син із донькою пристали на цю ідею, немовби відчували, що незабаром налетять російські круки і розтерзають їхнє мирне життя. Він запросив своїх друзів, сестра – своїх. Новорічна ніч і стала датою їхнього першого побачення, їхнього кохання з першого погляду
Вона закінчувала школу, він навчався на третьому курсі військового інституту. Зустрічі були нечастими, але сповненими сподівань та мрій. Вони із задоволенням планували майбутнє, разом відзначали свята, роблячи одне одному невеличкі подарунки.
Якось вона подарувала йому цілий пакет печива у формі сердечок, яке сама спекла. Смакувала вся казарма, нахвалюючи майстерність його обраниці. А він презентував їй квіти і книгу про психологію стосунків, яку вона давно планувала прочитати. До речі, книги вони люблять обоє. Як і обоє відчувають глибинну духовну серцевину одне одного. Їх приваблюють не статки, не інтимні стосунки, а щось красиве, внутрішнє, чого ні в кому іншому немає.
Закохані навіть не могли уявити, що мине трохи часу – і в їхнє життя увірветься війна.
На другий місяць війни, перед розлукою, вони заручилися, освідчившись у коханні. Заручилися, щоб навіки поєднати свої долі після Перемоги України.
Коли почалася російська повномасштабна навала, вони не думали, що ця біда зможе їх розлучити. Він мав ще рік учитися на магістратурі. Вона теж навчалася у виші. Однак курсанти достроково завершили навчання, їм присвоїли військові звання і відправили до війська. Мама забрала її та двох менших синів із собою з Київщини до Великобританії, куди вирішила евакуюватися.
На другий місяць війни, перед розлукою, вони заручилися, освідчившись у коханні. Заручилися, щоб навіки поєднати свої долі після Перемоги України.
Сьогодні вони усвідомлюють, що війна ставить свої виклики і до них треба адаптуватися. Вони вчаться берегти одне одного на відстані словом, усмішкою, жартами і своїм незрадливим коханням. Вони впевнені, що глибоких почуттів і спільних цінностей ніяким війнам не здолати.
– Треба розуміти, чому ти хочеш бути саме з цією людиною. Я розумію. І знаю, що це розуміє моя кохана, – каже він.
«Коханий, як би я хотіла бути зараз з тобою поруч і міцно обійняти тебе», «Вірю в Перемогу України і в нашу скору зустріч!», «Кохаю тебе!» – такі короткі повідомлення летять воїну з Великобританії від його коханої.
У відповідь лине: «Люблю тебе». «Все буде добре!».
Любов КУЗЬМЕНКО, «Ваш інтерес».
