Курси НБУ $ 41.01 € 44.73
Волинська журналістка про наболіле: «Допомагайте придбати для військових автомобіль, аби власним не довелося їхати на фронт»

Це посічене осколками авто з-під Бахмута – нагадування всім волинянам, що війна триває...

Фото Алли ЛІСОВОЇ.

Волинська журналістка про наболіле: «Допомагайте придбати для військових автомобіль, аби власним не довелося їхати на фронт»

Ми втомилися від війни? Люди, і це на Волині, де нема вибухів і не прилітають ракети?

Чому провести воїна-Героя в останню путь приходить все менше людей? Чому знайти волонтерів все трудніше і трудніше? Невже наша любов до України і наше співчуття до ближнього вичерпалися?

Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу редакторка відділу економіки газети «Волинь» Алла ЛІСОВА.

…що полум’я війни повинні відчувати всі

– Вражаюче! – коротко дав свою оцінку новій Алеї Слави в шахтарському місті – встановленим інсталяціям з портретами захисників на площі Чорновола – голова громадської організації «Незламні нововолинці», батько нововолинського кіборга Вадима Демчука Володимир Демчук. – Зворушений до сліз дзвінками батьків, які дякують за те, що таким чином вшанували їхніх синів.

Як розповів Володимир Іванович, цьому передувала спільна копітка робота з  працівниками медіавідділу виконкому міської ради. Потрібно було уточнити інформацію щодо кожного Героя, з рідними узгодити варіант фото тощо…

А моя робоча «зміна» в редакційному кабінеті в ці дні розпочинається із сумних роздумів. Про війну і мир, про добро і зло, про життя і смерть. Про те, що ми несподівано стали зовсім іншими. Зрештою, про сенс буття…
І навіяні вони десятками поглядів молодих красивих юнаків з портретів перед приміщенням Нововолинської міської ради. Вони – Герої, які віддали своє життя за те, щоб сьогодні кремлівський чобіт не руйнував рідну українську землю. Ці волинські хлопці, як і тисячі інших, яким би жити, творити, радіти, народжувати дітей, працювати на благо України, повертають у сумну реальність.

Час від часу стикаєшся з фактами, від яких болить серце. І вони – зовсім поруч. Забігаєш обідньої пори в одну з кафешок випити кави й заодно поспілкуватися з героєм майбутньої публікації, а тут тобі – шквал музики на голову. Звертаюся до адміністратора, прошу, з огляду на воєнну ситуацію, вимкнути або хоча б стишити гучномовець, аби чути свого співрозмовника. На першу умову не йдуть, бо, кажуть, що деякі відвідувачі хочуть «відпочивати весело»...

Або брутальні витівки байкерів, які навіть у день похорону воїна можуть гнатися центральними вулицями міста з голосними криками якогось рок-музиканта, бо їм, очевидно, байдуже до того, що відбувається довкола.
Гірко на душі й тоді, коли бачиш зовсім невеликий гурт людей, які збираються, аби вшанувати пам’ять Героїв-земляків, котрі загинули під час бойових дій на Сході України. Пригадую нинішнє 22 травня, чергову річницю загибелі 18 військовослужбовців 51-ї (тепер 14-ї) ОМБр, серед яких 22-річний нововолинець Павло Попов. Біля меморіальної стели «Слава Україні! Героям слава!», де є портрет цього мужнього молодого Героя, зібралися духовенство, хористи, працівники виконкому, громадські активісти… Відслужили панахиду, поклали квіти. У той час по обидві сторони алеї йшли або їхали на велосипедах нововолинці, яким нібито й ніякого діла нема до того, що відбувається в цьому святому, политому сльозами місці. Напевно, не всі знали, з приводу чого зібралися на сумний поминальний захід. То чому б хоч на кілька хвилин не підійти, щоб поцікавитися, й не долучитися до спільної молитви?

Саме тому, очевидно, позаминулої неділі під час останньої громадянської заупокійної служби Божої за загиблим Антоном Криловим, яка відбулася на Майдані Незалежності, настоятель Свято-Вознесенського храму отець Віталій Голян після молитви звернувся до земляків. Він закликав відкинути байдужість і зупинитися… дорогою з ринку – віддати шану Герою, продемонструвати повагу до батьків, які виховали справжнього патріота.
Кажуть, розділене горе – половинне горе, розділена радість – подвійна радість. Правдивість цього вислову підтверджується сьогодні, в час великого випробування на порядність і людяність кожного українця.

…нестачею людей для плетіння маскувальних сіток

– 17 липня я оголосила збір на дрон для наших бійців 100-ї бригади. На щастя, вже вдалося зібрати 76 тисяч, залишилося зовсім мало, щоб дотягнути до потрібної суми, – ділиться військовими турботами відома в шахтарському місті волонтерка, керівниця місцевого центру з плетіння маскувальних сіток Наталія Волохата.

Для цієї невтомної жінки, яка, до речі, отримала з рук Предстоятеля ПЦУ Блаженнійшого Епіфанія орден Княгині Ольги, всі дні після 24 лютого 2022 року перетворилися на суцільний виробничо-організаційний процес із постачання необхідного на передову. Зараз її невеличкий колектив із 15–20 осіб працює в одному з дошкільних закладів. Пані Наталія каже, що є гостра потреба і в маскувальних сітках, і в захисних костюмах («примарах»). Отже, потрібно багато робочих рук, які б це виготовляли. А їх якраз бракує.

– У перший місяць російського вторгнення, – пригадує жінка, син якої пройшов пекло війни, – до нас приходили по 350–400 чоловік. Тепер нам хоч би 50…

Волонтерка через газети, соцмережі постійно закликає небайдужих нововолинців приєднатися до вкрай потрібної справи. Але реакція – млява. Пані Наталія із глибокою тривогою і вболіванням говорить про пасивність нововолинців як у плані допомоги у виготовленні воєнного спорядження, так і щодо донатів. Добре, що основу для сіток і «примар» допомагає придбати міський голова Борис Карпус, тканини виділяють магазини секонд-хенду, флізелін – благодійниця Наталія Бінецька.

– А нам не можна розслаблятися ні на день, – виливає душу співрозмовниця. – Про це нагадують захисники. Сьогодні зранку, наприклад, потелефонували з Куп’янська наші хлопці й повідомили, що за ніч розбито дві автомашини. А потреба в них величезна!

Серед усіх жертводавців 80% – це люди, які залишилися жити в Україні і навіть не думали про виїзд.

Про те, що люди почали менше жертвувати на ЗСУ, можна багато де прочитати і почути. Причини – очевидні. Передусім інформація про корупційні скандали, коли мільйонери наживаються на війні й будь-якими способами набивають далі мільйонами свої кишені. З об’єктивних – у багатьох зменшилися доходи, у когось скоротилися заощадження або взагалі зникли, дехто економить на поїздки за кордон.

Так, статистика повідомляє, що за перші шість місяців 2023 року на рахунки трьох найбільших благодійних фондів України – United24, «Повернись живим» та Фонду Притули – надійшло 8,4 млрд гривень. Чи мало? Для порівняння: це на 22% менше, ніж за відповідний період минулого року.

Опитування також свідчать, що українці у 2023-му справді стали донатити вдвічі менше, ніж торік (винятком став лише червень). Цікаво, що в середньому громадяни надсилають на допомогу ЗСУ 1525 грн в день. Найбільше переказували благодійним фондам та організаціям, що підтримують ЗСУ. Серед усіх жертводавців 80% – це люди, які залишилися жити в Україні і навіть не думали про виїзд.

Промовистим є той факт, що наші співвітчизники найбільше допомагали через благодійні організації або волонтерів, керівникам чи членам яких найбільше довіряють або й знають особисто.

Начальник центру розвитку ОСББ Нововолинська, депутатка Нововолинської міської ради Яна Никитюк, яка майже щомісяця мужньо долає волонтерський шлях до наших бійців на самісінький «нуль», не розчарована підтримкою військових лише тому, що має сильний і стабільний кістяк, так звану «подушку». Її складають родичі, друзі, хороші знайомі, завдяки яким за активним посередництвом пані Яни тільки торік на передову було доставлено більше 20 автівок.

А ви уявляєте, як їхати в автомобілі, який градом прошивають  осколки від снарядів?
А ви уявляєте, як їхати в автомобілі, який градом прошивають осколки від снарядів? Фото Алли ЛІСОВОЇ.

 Майже два тижні тому в центрі Нововолинська, на Майдані Незалежності, з’явився неординарний «експонат» – автомобіль, вкрай знищений, посічений осколками на Бахмутському напрямку. На ньому наклеєний аркуш із банківськими реквізитами для збору коштів на новий транспортний засіб для фронту. Водночас це авто – постійне нагадування, що війна в країні триває. І прагнути Перемоги варто не лише словами, а й конкретними справами.

Це посічене осколками авто з-під Бахмута – нагадування всім волинянам, що війна триває...
Це посічене осколками авто з-під Бахмута – нагадування всім волинянам, що війна триває... Фото Алли ЛІСОВОЇ.

 А ще запам’яталася фраза, сказана одним військовослужбовцем: «Допомагайте придбати для військових автомобіль, аби власним не довелося їхати на фронт». 

Алла ЛІСОВА, редакторка відділу економіки газети «Волинь».

Читайте також: «Волинянина, який подарував митрополиту Епіфанію кошик яблук, давно називають «людиною, що змінює обличчя планети» (Фото)».

Реклама Google

Telegram Channel