Воїн «волинської» бригади своє 20-річчя зустрів у бою

Про воїна розповіли в 14 омбр імені князя Романа Великого.

– День свого двадцятиріччя я запам’ятаю надовго. Весь день на свіжому повітрі, багато «феєрверків» та гостей. Були навіть непрохані. Але ми з ними не церемонилися – одразу стріляли на ураження. Та перш ніж викликати поліцію, послухайте, - сміючись каже старший сержант Дмитро. - Ми «святкували» на бойових позиціях під Соледаром. А ворожим штурмовикам у нас не раді.

Життєва історія Дмитра, воїна-піхотинця 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, частково нагадує девіз самої бригади: «Народжена та загартована в боях».

 Хлопець народився на Тернопільщині та з дитинства мріяв стати військовим. Перш ніж втілити цю мрію, вступив до військового навчального закладу й пройшов підготовку в сержантському корпусі.

– Я випустився на початку повномасштабного вторгнення та одразу приєднався до Князівської бригади. У дев’ятнадцять років потрапив на позиції, тоді ж відбулося й моє перше зіткнення з противником. А за кілька днів – уже святкував свій двадцятий день народження. Так само в бою, серед побратимів.

Якісна підготовка в сержантському корпусі допомогла Дмитру швидко адаптуватися до бойових умов. А справжньою підтримкою стали поради й приклад побратимів.

– Коли я потрапив на позиції, усе було нове. Але я уважно дивився, як діють хлопці, брав з них приклад.

Разом із побратимами Дмитро пройшов запеклі бої під Соледаром і Бахмутом. Тепер боронить Куп’янщину. Згадує: на цьому шляху довелося приймати чимало викликів – зокрема й відповідальність за життя та здоров’я підлеглих.

– Так склалися обставини, що наприкінці 2022 року мені довелося тимчасово взяти на себе обов’язки командира роти. Спершу був шокований масштабом відповідальності, але згодом адаптувався. Добре, що поруч були досвідчені побратими, які допомагали. Ми успішно проводили наступальні дії, відновлювали контроль над втраченими позиціями.

 Дмитро точно знає, що сила піхотинця не лише в зброї, а в стійкості, витримці та братерстві.

Увесь цей час Дмитра підтримують батьки та сестра. Вони добре пам’ятають малого хлопця, що понад усе захоплювався полюванням, обожнював риболовлю та мріяв стати справжнім воїном.

Тепер він здійснив свою мрію. Та попри роки змін, Дмитро щосили наближає момент повернення додому. Переможцем. Тоді настане час втілювати нові мрії – створити сім’ю, розпочати власну справу, а ще знайти улюблену вудку й гайнути на озеро чи річку…

Та спершу – міцно обійняти рідних. Як ніколи раніше. А потім промовити давно заготовлену фразу: «А я ж казав, що все буде добре, що впораємося. А ви мені вірили. Дякую за це!».