Чи можна в церкві ставити свічку «на смерть» ворогу?

Звичайно, ми не байдужі до зла – ми маємо право захищати себе, боронити правду й молитися про перемогу над ворогом. 

Але молитися про смерть когось конкретного – це не молитва, а форма духовної агресії. Таке прохання не приймає Бог, бо: «Бог є любов» (1 Івана 4:16). А також: «Бог не хоче смерті грішника, але щоб він навернувся і жив» (Єз. 33:11).

У час війни, коли гинуть невинні, коли ворог вбиває наших людей, природно, що серце наповнюється болем, гнівом і навіть ненавистю. Часто можна почути: «Я хочу поставити свічку на смерть ворогу» або «Нехай Бог його знищить». Але чи можна в храмі – перед обличчям Бога – просити смерті для ворога?

Відповідь Церкви однозначна: ні, не можна.

Свічка в храмі – це не інструмент помсти. Це символ молитви, світла віри, жертви й покаяння. Коли ставимо свічку, ми звертаємося до Бога з проханням: за здоров’я, за упокій, за милість, за навернення. Але коли людина каже: «Ставлю свічку на смерть», – вона не молиться, а бажає зла, і це вже не молитва, а – духовна отрута.

У Святому Письмі Христос говорить прямо: «А я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44). Навіть коли ворог чинить страшне зло, християнин покликаний не бажати йому смерті, а просити Бога про правду, справедливість і покаяння грішника.

Коли людина каже: «Ставлю свічку на смерть», – вона не молиться, а бажає зла, і це вже не молитва, а – духовна отрута.

Це не означає, що ми повинні погоджуватись із злом або бути безпомічними. Ні! Ми маємо право і обов’язок захищатися, молитися за перемогу добра. Але ми не маємо права брати на себе Божий суд, бажаючи смерті конкретній людині, навіть якщо вона – вбивця.

Апостол Павло навчає:  «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: «Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12:19). Ставлячи свічку «на смерть», людина бере на себе роль судді, яку має тільки Бог.

Молитва про смерть ворога – це, по суті, заклик до знищення, а не до спасіння.

Інша річ – молитва за зупинення зла, за розкаяння, за Божу справедливість. У псалмах часто читаємо прохання Давида: «Удар ворогів моїх, Господи, зломи їхні заміри!» – але він не просить смерті конкретній людині, а звертається до Бога як до Справедливого Судді. Це молитва покірного, а не самосуд.

А що ж робити з природним бажанням, щоб путін помер і не чинив більше зла?

Це бажання зрозуміле. Але в духовному житті ми повинні боротися не просто за мир, а за чистоту серця. Християнин має молитися так:

«Господи, Ти бачиш зло, яке чиниться. Зупини зло. Спаси Україну. Просвіти тих, хто у темряві. Якщо можеш – наверни. Якщо не навертаються – зупини їх Твоєю рукою. Але хай буде не моя воля, а Твоя!»

І тоді наша молитва стане сильною. Не прокляттям, а молитвою правди і довіри до Бога, який усе бачить і все приведе до світла.

Щодо прокляття, важливо розуміти, що в православній традиції Бог – милосердний і всепрощаючий. Головна мета прокляття не є покаранням, але навіть у випадках гріхів та порушень Божого закону важливим є звернення до Бога і покаяння.

Пам’ятаймо: церква – це не місце помсти, а місце зцілення. Свічка – не зброя, а символ Божого світла.

Якщо серце переповнене болем – плач, говори з Богом, виплакуй душу, але не проклинай. Бо тільки любов, навіть у найважчі моменти, приносить справжню перемогу.

«Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12:21).

Протоієрей Ігор Андрес ВЕРЕТКА КАЗМІРЧУК, настоятель храму Волинської ікони Божої Матері села Богушівка Луцького району Іоанно-Богословського деканату та храму Святого Апостола Андрія Першозванного села Верхівка Луцького району Успенського деканату

Читайте також: «Головна недільна школа Волинської єпархії ПЦУ святкує 35-річчя».