ВИБАЧ, ДИТИНКО, ЩО ХОТІЛА ТЕБЕ ВБИТИ

«Пишу до вас, як до подруги, якій можна розказати все, поділитися думками... Як не прикро, але чомусь в мене немає бажання жити. Ночами молюся Богу і прошу, щоб він забрав мене до себе. Але він мовчить. Значить, ще не пора.
Мені лише двадцять років, хоча почуваюсь старшою. Одні, щоб не страждати від самотності, п’ють, гуляють, а мені Бог дав дитину. Лише те, що в мене скоро народиться дитина, додає сил і бажання жити. Я хотіла б попросити в свого сонечка вибачення: «Вибач мене за те, що я хотіла тебе вбити! Вибач!». Я не знаю, поки що, хто буде в мене — син чи дочка, але це дитя мене вже розуміє — і тоді, коли я плачу, і коли сміюсь.
Багато жінок роблять аборти. Я думала, що саме таким буде і в мене вихід із ситуації. Та Бог дав розум, і я вирішила, що дитя моє буде жити. Воно заслужило на це життя! І я вже можу сказати, що буду його любити, що б не сталося у моєму житті. Пишу це і плачу. Сльози котяться по щоках. Я прошу мою маленьку лялю: «Не плач хоча б ти. Не плач!».
Хотіла б на сторінках газети поговорити про аборти і їх наслідки. І про те, що, можливо, все-таки краще народжувати, як вирішила я...»
Такий лист надійшов до редакції від нашої постійної читачки, як вона підписалась, з Луцька. А на запропоновану нею тему ми розмовляли з лікарем-гінекологом, технічним координатором проекту «Разом до здоров’я» Світланою Демчук. Цей проект спрямований на поліпшення планування сім’ї і репродуктивного здоров’я в Україні

Катерина ЗУБЧУК

-Світлано Леонідівно, що ви скажете насамперед нашій читачці?
— Ситуація, в якій опинилась дівчина, непроста. І можна було б сказати, що таке треба передбачати. Бути обачливішою в стосунках. Принаймні, оцінювати, чи не залишишся наодинці із своєю проблемою. Але моралізувати не буду. Тим більш, що завжди легше давати поради збоку. Скажу про інше: дівчина, як випливає з листа, пережила миттєву розгубленість. Але перемогло те, що є головним у житті для жінки, — відбутися як мама. Інша справа, що це пов’язано з багатьма проблемами. Адже мало виносити дитину, народити її. Треба ще й ростити, виховувати сина чи дочку. А для цього необхідні відповідні матеріальні статки.
У непростій ситуації, я думаю, опинилась не лише ця двадцятирічна дівчина, а й її родина. І головне зараз, щоб ця родина, насамперед мати, підтримала її, створила умови для того, аби дочка виносила сина чи дочку, народила здорового малюка.
— Це той випадок, про який сказано у відомій пісні: «Солодку ягоду рвали разом, гірку ягоду – я сама»...
— І все ж, якою б гіркою не була ця «ягода», — те, що дівчина залишила вагітність, є найдостойнішим виходом із ситуації. В моїй практиці був такий випадок. Прийшла в жіночу консультацію вагітна молода дівчина ставати на облік. Виявилось, що вона не заміжня. Коли мова зайшла про батька майбутньої дитини, то моя пацієнтка розповіла, що вони розлучились. Мовляв, вже готувалися до весілля, але батьки чоловіка були проти вибору сина, і він пішов у них на поводу. «І що ти будеш робити?», — розпитувала я її. «Я хочу цю дитину народити», — почула у відповідь. Це було сміливе рішення. Пригадую, я старалась приділити цій жінці більше уваги, ніби віддячуючи за таке її рішення.
І яким приємним було здивування, коли згодом з пологового будинку її з дитям забирав той чоловік, який спочатку не хотів цього батьківства. Може, він оцінив те, як його кохана поставилась до їхньої дитини, — не погубила її? І батьки з обох сторін були тоді в пологовому будинку. Знаю, що ця пара одружилась, і їх сімейне життя склалось щасливо. Хочеться і нашій героїні, авторці листа, вималювати таке ж майбутнє. Хочеться вірити, що доля буде прихильною до неї вже за те, що вона не відмовилась від материнства.
У мене є знайомі жінки, які не були в шлюбі, але вже навіть у зрілому віці побоялись народжувати для себе дитину. Боялися, що не справляться з цим обов’язком самі. Справді, це нелегко. Але тепер їм хотілося б позбутись самотності, хотілося б мати сина та дочку, але вже вік не той, щоб народжувати. Мабуть, не одна з них шкодує, що побоялась в молодості труднощів. У даному випадку дуже приємно, що, судячи з листа, майбутня мама вже любить свою дитинку. Цю любов дитя відчуває внутріутробно. Відчуває, що є бажане. Такою ж любов’ю воно відповість колись своїй матері.
— Не скажу, що наша читачка, авторка листа, юна – все-таки їй уже двадцять років. А взагалі, наскільки раннім є зараз статеве життя? Чи, може, такої проблеми нема?
— Я наведу з цього приводу статистичні дані Всесвітньої організації охорони здоров’я. Згідно з ними понад 50 відсотків підлітків починають статеве життя в 14—16 років. Тим часом ідеальний варіант (і з точки зору фізичного розвитку, і психологічної готовності, і матеріального забезпечення) починати статеве життя в 22—23 роки. Власне, коли молоді люди і створюють сім’ю. І зараз, я б сказала, в багатьох змінюється ставлення до статевого життя. Чимало молодих дівчат зберігають цноту до шлюбу, як і сказано в Біблії.
А раннє статеве життя – це результат того, що хтось хоче таким чином довести свою дорослість. Інші просто наслідують своїх знайомих, друзів. Такі стосунки, як правило, не закінчуються нічим серйозним. Молоді люди лише розтрачують себе. Для дівчаток це часто супроводжується небажаною вагітністю. А за статистикою тієї ж Всесвітньої організації охорони здоров’я, 25—30 відсотків молодих жінок, які зробили аборт при першій вагітності, залишаються неплідними.
— Хоч зараз, правда, є різні репродуктивні технології...
— Так, але вони дуже дорогі. І не завжди перша спроба штучного запліднення буває вдала. Тож про наслідки, здавалося б, маленької операції треба думати заздалегідь. І найкраща контрацепція – це утримання від статевих стосунків. Колись можна було почути від молодих людей фразу: «Ми дружимо». Зараз вона «не модна». А це ж і є ті стосунки – чисті і світлі, які згодом переростають у любов. До серйозних стосунків треба готуватись. Адже для створення сім’ї мають зустрітись люди, які достойні одне одного.
— І підготовка ця починається із сім’ї, з батьківського дому...
— Звичайно. Навчальні заклади, школа зокрема, — це вже продовження такого виховання. Наша програма «Разом до здоров’я» – це якраз програма поліпшення планування сім’ї і репродуктивного здоров’я в Україні. І одна з категорій, з якою ми працюємо, — молодь, підлітки. Це дуже вразливий контингент. Наше завдання — навчити, як сформувати і зберегти репродуктивне здоров’я.
— Але на таке навчання ще не так давно було накладене табу.
— Так, колись про «це» з підлітками не було прийнято говорити. Але зараз ми живемо в такий час, коли їм треба давати інформацію про те, як сформувати і зберегти своє здоров’я, щоб у майбутньому доля подарувала щасливе батьківство, материнство. І про те, як будувати стосунки, аби не було, як ви сказали, що «гірку ягоду» доводиться рвати самій. А, на жаль, це непоодинокі випадки.
І ще раз наголошу, що наше навчання – це продовження того, що закладає сім’я.