«Наш пріоритет – допомога захисникам України», – наголошує голова Рівненської сільської ради Юрій Фініковський.
Безкоштовні обіди школярам і РЕБи військовим: на що витрачає гроші прикордонна громада
Перевиконання бюджету у Рівненській сільській громаді Ковельського району за перші 9 місяців 2025 року становить 50 мільйонів гривень. Це – один із найкращих показників в області. І секрет фінансової успішності громади – не лише її вдале розташування – біля ПП «Ягодин-Дорогуськ»
«Допомога військовим – абсолютний пріоритет, але і громада також має розвиватися»
– Досягти перевиконання бюджету нам вдалося насамперед завдяки більш ефективному адмініструванню тих ресурсів, які громада вже має, – запевняє очільник Рівненської громади Юрій Фініковський. – Ми продовжуємо інвентаризацію земель, вільні ділянки передаємо на електронних торгах в оренду. Так, завдяки прозорим аукціонам, наприклад, громада отримує додаткові надходження, а фермери – можливість легально й стабільно працювати.
Окрім того, ми системно підтримуємо місцевих підприємців і співпрацюємо з інвесторами. Є серед них і внутрішньо переміщені особи, які переїхали сюди, відкрили бізнес і створюють робочі місця.
У підсумку навіть у цьому важкому воєнному 2025 році в нас відкриваються нові підприємства та ФОПи, а це свідчить, що Рівненська громада стає зручним і привабливим місцем для розвитку малого та середнього бізнесу.
– Рівненська ТГ не просто виділяє значні кошти в абсолютних цифрах для Сил оборони, а й входить у десятку волинських громад, які надають найбільший відсоток від бюджету на допомогу армії. Як ви розподілили ці додаткові 50 мільйонів?
Коли бачиш, як тримаються хлопці й дівчата, розумієш, що кожна передана річ, кожен дрон чи автомобіль – це не просто техніка, а реальна підтримка, яка може врятувати життя.
– У структурі нашого бюджету, як і в будь-якої громади, є так звані захищені статті, але рештою коштів ми можемо розпоряджатися самостійно, і тут наш безумовний пріоритет – підтримка Сил оборони, ветеранів та їхніх родин. Цього року на ці потреби уже спрямували близько 10 мільйонів гривень і запланували ще виділяти додаткові кошти, що в результаті дасть близько половини від тієї частини бюджету, яку громада може використовувати на власний розсуд.
Ми також продовжуємо інвестувати в освіту – це наша принципова позиція. Зокрема, за кошти громади забезпечуємо безкоштовне харчування для всіх учнів шкіл і вихованців дитячих садків, робимо доплати для педагогів та технічного персоналу.
Ще один напрям – утримання інфраструктури. Ми намагаємося підтримувати дороги, наші комунальні заклади та установи, благоустрій в населених пунктах, наскільки дозволяють ресурси. Ми прагнемо зберегти баланс. Допомога військовим – абсолютний пріоритет, але, разом із тим, громада також має розвиватись. Адже тут живуть понад п’ять тисяч людей – серед яких рідні захисників, їхні дружини, діти та батьки. І вони мають відчувати стабільність і турботу у своїй громаді.
«Повертаєшся із передової з однією думкою – треба ще більше допомагати фронту»
– Ви і далі продовжуєте робити акцент на допомозі тим підрозділам, де служать ваші земляки? Чого зараз найбільше потребують на фронті?
– Так, перш за все ми працюємо з тими підрозділами, де служать наші земляки. Там, де є безпосередній зв’язок і відповідальність. Зокрема, допомагаємо бійцям Третьої штурмової (тепер корпусу), військовим 93-ї, 14-ї, 100-ї, 63-ї, 47-ї, 155-ї ОМБр, 6-му Волинському прикордонному загону, 68-ї ОЄБр, 25-ї ОПДБр, 38-ї ОБрМП, 204-ї БрТА, 39-го ЗРП та іншим. Звісно, із часом ми розширюємо перелік підрозділів: коли надходять звернення, коли бачимо потребу, коли можемо допомогти.
Щодо потреб на фронті – вони постійно змінюються. Якщо раніше ми більше працювали з базовим забезпеченням, то зараз чітко бачимо: дрони, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), автомобілі, евакуаційні наземні роботизовані комплекси – це те, що зараз актуально. Ми постійно на зв’язку з земляками-військовими, оперативно реагуємо на нові запити. Ще два роки тому хто б міг подумати, що будемо збирати на РЕБ чи роботизовані комплекси – а зараз це стає звичайною практикою. Війна змінюється, і ми змушені відповідати на нові виклики.
– Ви, як голова, регулярно особисто відвозите необхідне на фронт. Коли була остання така поїздка? З якими думками та враженнями повернулись?
– Остання поїздка на фронт у мене була в лютому, і вже найближчим часом планую знову їхати. Кожна така поїздка – це нагадування, наскільки інше життя там, на передовій. Побут наших захисників дуже непростий, навіть у перервах між боями вони живуть у складних умовах, часто без елементарного комфорту.
Повертаєшся звідти з однією думкою – треба ще більше допомагати фронту. Бо коли бачиш, як тримаються хлопці й дівчата, розумієш, що кожна передана річ, кожен дрон чи автомобіль – це не просто техніка, а реальна підтримка, яка може врятувати життя.
«Не тримаємо зла ні на кого і рук не опускаємо»
– Ваша громада стала переможцем у міжнародному конкурсі проєктів і виграла ґрант на будівництво кемпінгу для ветеранів на березі озера. Однак після перемоги на виборах Дональда Трампа США відмовилось фінансувати ці проєкти. Чи маєте «зуба» на Трампа через це? Яка доля проєкту?
– Насправді ми не зовсім виграли – наш проєкт вийшов у фінал міжнародного конкурсу і мав дуже непогані шанси на перемогу. Але, як то кажуть, потрапили «не в те місце і не в той час». Після перемоги Дональда Трампа США згорнули низку програм, у тому числі й ту, за рахунок якої планувалося фінансування нашого ветеранського кемпінгу.
Ми не тримаємо зла ні на кого – такі речі трапляються, це – політика Сполучених Штатів і зовнішні обставини, на які громада не може впливати. Тим більше, що це не єдиний проєкт, який опинився під питанням. У нас, наприклад, за підтримки USAID планувалася реконструкція міжнародного пункту пропуску «Ягодин» – великий інфраструктурний проєкт.
Але рук ми не опускаємо. Кемпінг для ветеранів на березі озера – справа справді потрібна і перспективна. Ми продовжуємо шукати альтернативні джерела фінансування: ведемо перемовини як із міжнародними донорами, так і з українським бізнесом. Крім того, розширюємо концепцію проєкту – і за змістом, і за колом партнерів, адже бачимо, що ця ініціатива може стати не лише місцем відпочинку, а й платформою для реабілітації, спілкування та розвитку ветеранських спільнот.
Я переконаний, що ми зможемо реалізувати цей проєкт, хай навіть іншим шляхом.
– Назвіть три головні проблеми і три досягнення очолюваної вами громади.
– Як і для більшості громад в Україні, наші головні проблеми сьогодні прямо пов’язані з війною. Передусім – це зменшення кількості населення: частина людей виїхала за кордон, маємо, на жаль, і втрати на фронті. Друга проблема – нестача інвестицій, адже в умовах війни бізнес не поспішає вкладати гроші, а ті ресурси, які могли б піти на розвиток, ми вимушено спрямовуємо на підтримку оборони. І третє – це загальне відчуття невизначеності, з яким доводиться жити всім. Але, відверто кажучи, усе це – ніщо в порівнянні з людськими втратами.
Попри це, громада має й суттєві досягнення. Ми змогли стабілізувати ситуацію під час війни, забезпечити безперебійну роботу закладів освіти, медицини, комунальних служб. Постійно допомагаємо армії, підтримуємо ветеранів і родини військових – це наш моральний обов’язок.
Друге – ми зберегли соціальну орієнтованість: усі діти в школах і дитсадках мають безкоштовне харчування, фінансово підтримуємо жителів громади, які потребують лікування, складних операцій, реабілітації, ми не скорочували жодної соціальної програми, навіть попри складні обставини.
І третє – громада продовжує розвиватися: відкриваються нові суб’єкти господарювання, реалізуються ініціативи з благоустрою, ми шукаємо інвестиції, пишемо грантові проєкти. Головне – що люди вірять у майбутнє своєї громади, і саме ця віра допомагає рухатися далі.
Василь УЛІЦЬКИЙ.
