У такому доброзичливому товаристві освітян ветерани молодіють душею.
І в свої 90 років волинянин Яків Урбанович поспішає до рідної школи
Усі, хто знає цього чоловіка, називають його Людиною-легендою
Цьогоріч п’ятого листопада зустрів своє 90-річчя волинянин Яків Кирилович Урбанович. Час невпинно віддаляє нас від цього дня, та ювіляр і досі не перестає приймати вітання, настільки поважає його родина, велика освітянська когорта краю, краяни-ветерани педагогічної ниви
Пан Урбанович приїхав працювати вчителем математики в село Галичани колишнього Горохівського району (нині – Мар’янівська територіальна громада Луцького району) в жовтні 1957-го року і в свої перші робочі дні став взірцем порядності та любові до свого покликання. У 1976-му математик посів посаду завуча школи, а за тим 16 років поспіль був її директором – шанованим, улюбленим, непересічним.
Але, як мовиться, жив не хлібом єдиним. Шляхетність Якова Урбановича в галичанців асоціюється з його добрими справами, вчинками.
«Ішов якось Яків Кирилович повз город, на якому односельці вибирали картоплю. Привітався, а за мить із кошиком уже хвацько збирав її разом із усіма», «Без Якова Кириловича нічого в селі не робилося: ні сад, ані капуста не садилися», «Дякувати Богові, що побудувалися біля такого сусіда», «Чи не кожна хата памʼятає його мудрість, сказане влучно добре слово, подану вчасно руку допомоги», – може розповідати нескінченно про свого вчителя та наставника нинішня директорка Галичанської гімназії Тетяна Фещук.
Чи не кожна хата пам'ятає мудрість Якова Урбановича, сказане влучно добре слово, подану вчасно руку допомоги.
До слова, цими днями так і було, бо галичанські вчителі з нагоди 90-річчя Якова Урбановича провели уроки з розповідями про його життєву дорогу, світлинами та відеоспогадами про невтомні роки праці в школі, про талант цієї особистості бути людиною, професіоналом, лідером, другом.
За теплою бесідою дорослих слова пошани полинули в Небо для Юзефи Урбанович, дружини Якова Кириловича, яка багато років завідувала сільським закладом медицини. Люди кажуть, що ця пара була воістину від Бога, бо як побралися, то й доброти, інтелігентності, душевного світла стало вдвічі більше і в їхній світлиці, й в усьому селі. На жаль, Юзефа Олександрівна вже спочиває в засвітах. Сумно знати, що передчасно пішли з життя донька і син подружжя Урбановичів – Галина й Анатолій.
Нині Яків Кирилович живе з Луцьку з найріднішими людьми. Поруч нього почувається найщасливішою в світі дитиною його донька, декан факультету психології, професорка кафедри загальної і клінічної психології Волинського національного університету імені Лесі Українки Людмила Малімон.
А Тетяна Фещук та її доброзичливий колектив щиро радіють, що, зустрівши своє 90-річчя, галичанець Яків Урбанович у місті теж ні хвилини не сидить без діла. Як і годиться Людині-легенді, він прикрашає своє та життя всіх довкола мудрістю та працею в городі чи саду.
Коли ж настають свята першого вересня, останнього дзвоника, Яків Кирилович із донькою чи внуком із року в рік поспішає на зустріч із рідною школою у своїх мальовничих Галичанах. У ній, у всьому селі та в громаді цьому чоловікові всі завжди раді!
Зараз також читають: Волинська журналістка: «…А в данців за гречку голос не купиш».
