Індикт, або Книжковий новий рік
Думаю, зовсім не випадково відкриття Львівського книжкового форуму майже завжди співпадає з початком церковного нового року, який ще називають індиктом. Саме цього дня у храмах лунають проповіді про початки створення світу, часу і людини. Священнослужителі наголошують, що всі наші сподівання мають бути спрямовані до Бога, а практичні дії — на виконання заповідей Господніх
Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу інформації, діяльності влади та місцевого самоврядування газети «Волинь-нова»
А до Львова на черговий, уже 23-й, форум з'їжджаються, як писав у збірці есеїв «Кротові нори» англійський романіст Джон Фаулз, «творці власного всесвіту» — письменники, поети та видавці. За ними підтягується багатотисячна спільнота їхніх шанувальників, яких називають читачами. Для них стартує свій індикт — книжковий новий рік.
Хоч те дійство зовсім не схоже на літургію, але щось є в ньому чарівне й загадкове. Враження мої суб'єктивні, але, здається, парафіян цього разу в нашому читацькому храмі було значно менше. Зате пропозиція книг — величезна. Тому кожного року найскладнішою залишається проблема вибору. Як із кількох тисяч новинок придбати 10 чи 20 саме тих — найцікавіших та найважливіших? Все залежить від особистих уподобань та смаків. Хтось шукає книги філософа Мірча Еліаде, а хтось — новий роман Ірен Роздобудько. І те, й інше тут можна придбати.
А скільки неймовірних видань для дітей різного віку: від яскравих енциклопедій до ігрових книжок, які розвивають інтелект та певні творчі навички.
Думаю, українці приречені читати, адже у нас, тільки задумайтеся, навіть на грошових банкнотах, розпочинаючи з 20 і до 500 гривень — письменники та науковці: від Івана Франка до Григорія Сковороди. Прикро лише, що їхня купівельна спроможність щороку чомусь знижується. Приміром, щоб придбати книгу в популярному нині жанрі нон–фікшн, який називають документалістикою, або літературою факту, потрібно було віддати одного Шевченка та Грушевського, а за одного Франка можна купити лише вітальну листівку «Привіт зі Львова».
Але форум — це не лише ярмарок, а в першу чергу атмосфера, зустрічі та враження. Ось при вході на територію палацу Потоцьких підприємливі та хитріші за інших брати Капранови, очевидно, щоб не платити понад дві тисячі гривень за намет, жваво торгують своєю новинкою «Забудь–річка» та роздають автографи своїм численним фанатам. А книга й справді читається на одному подиху, її навіть можна назвати українською сагою та знімати фільм. Неподалік від близнюків стоїть іронічний Олександр Ірванець і зосереджено курить, водночас щось пояснюючи своєму черговому шанувальникові.
Тут на кожному кроці якщо не класик, то молодий та амбітний автор, котрий прагне ним стати. Щоправда, конкуренція величезна і кожен з них переконаний, що написав щось важливе, яке люди повинні прочитати. А вони проходять байдуже і навіть не зупиняються. Покупці, тобто читачі, і справді балувані та вибагливі. Як казав один знайомий видавець: яку ж книгу потрібно видати, щоб її шукали?
А відповідь однозначна та проста, адже саме на форумі особливо помітно, що наші люди стали біднішими. Потримають у руках омріяну новинку, погортають, помилуються, але перераховують гривні у гаманці й, сумно зітхнувши, відкладають. Невже у нас настала, перефразовуючи вже згадуваного англійського есеїста Джона Фаулза, нова форма вбогості, коли в одних немає ані гроша за душею, а в інших немає душі?
