Коли старе дало тріщину, а нове не опірилось…
Прийшла донька-другокласниця зі школи і повідомила, що у самостійній з математики зробила три помилки, тож її роботу оцінили на достатній рівень («четвірка» по-старому). Подивився у зошит і пояснив дитині, що у неї – жодної помилки, адже із завданням вона повністю впоралася, з чим її і привітав. А те, що вважає виконаним неправильно, насправді є звичайними виправленнями
Василь УЛІЦЬКИЙ,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»
Через них і знижено оцінку, хоч сумнівно, чи правильно це зроблено, адже згідно з новими рекомендаціями Міністерства освіти, «якщо учень (учениця) самостійно знаходить і охайно виправляє допущену помилку, то це не вважається недоліком роботи». Такі зауваження виглядають цілком виправданими, оскільки дитина може зосередитись на вирішенні завдань, а не труситись, переживаючи через можливі закреслення. Для того, до речі, щоб отримати не «високий» рівень, а «достатній», доньці треба було зробити одну грубу та одну негрубу помилку. Навряд чи можна до них прирівнювати три виправлення…
Нові вимоги до оцінювання – не єдині зміни у початковій школі. Крім них є ще дозвіл писати простими олівцями в першому класі, рекомендація не задавати домашні завдання на вихідні та канікули (у звичайні дні їхня кількість теж обмежена відповідно до віку учня), заборона розповідати про успіхи чи невдачі школяра всім – це справа лише його та батьків, відміна оцінювання за 12-бальною шкалою ряду предметів тощо.
Вчителька доньки – авторитетна та досвідчена. Але на батьківських зборах дала зрозуміти, що до більшості нововведень ставиться скептично. Думає, що можуть негативно вплинути на успішність. Ігнорувати ці рекомендації вона, звісно, не буде, але не впевнена, що вони протримаються довго, — ставиться до них, як до тимчасових. Багато батьків її в цьому підтримують.
Тим часом запитую у своєї давньої знайомої, яка теж працює з молодшими школярами, її думку про ініціативи Міносвіти.
— Чудові! – емоційно і дещо несподівано реагує вона. – Я багато з них уже використовувала і раніше. Наприклад, простий олівець у першому класі. Це особливо важливо для діток слабких чи з неблагополучних сімей. Вони теж хочуть досягати успіхів. А коли є змога виправити помилку, отримати ще одну спробу і таки вийти на хороший результат, це дуже їх стимулює. Дитина не повинна боятись – тоді вона розкривається.
…Говорити про революційні зміни в освіті наразі зарано. Адже навіть ці нечисленні новації сприймаються у педагогічному та батьківському середовищі з абсолютно протилежних позицій. Вже видно, як непросто даються зміни і якою важкою може бути дорога до них. Тому цінувати на цьому шляху треба кожен вдалий крок, хоч комусь, можливо, і хочеться «всього й одразу».
P. S. На цьому можна було б поставити крапку, але згадалось, як днями у редакції ми гаряче сперечались про судову реформу. І знову дві протилежні думки. Хтось масові звільнення суддів вважає колапсом і розвалом системи, а хтось нічого страшного в цьому не бачить, мовляв, ідуть судді радянського гарту, від яких майже не дочекаєшся виправдального вироку, та і навіщо на тих, хто прийде на їхнє місце, наперед вішати ярлики…
Або взяти ще одного знайомого – уже екс-поліцейського, якого я вважаю професіоналом. Він не пройшов переатестацію і, як багато колег, пішов з органів із образою в серці. Вважає, що поліцію не реформують, а руйнують. «Але хіба без такого перезавантаження ми могли б говорити про відновлення довіри до правоохоронців і про шанс на їхню нову якість?» — чути іншу слушну думку.
Мені здається, що зараз суспільство перебуває в точці, коли старе (не завжди погане) вже дало тріщини, а нове (поки лише потенційно хороше) ще не опірилось. Таке своєрідне міжчасся дезорієнтує і пригнічує (хоч для різних пройдисвітів то зручна пора). Це не «зрада» і не «перемога». Це — процес. Болючий, з помилками — через те, що не завжди продуманий, і через те, що людська природа доволі консервативна. Але ж хіба можна зупинятися на півдорозі?
