Все у ваших руках

Усе було добре, доки ділянки не почали роздавати під забудову. Селяни занепокоїлися, засперечалися. Врешті якось домовилися, що городи дозволять приватизувати тим, хто їх обробляє. «Але сесія сільської ради не прийняла такого рішення, мовляв, нема на основі чого приймати. Ми звернулися в район – там кажуть, що треба рішення місцевого органу самоуправління», – розповів чоловік. Запитання про те, чи писали в сільраду заяви на приватизацію землі, загнало мого співрозмовника у глухий кут. З’ясувалося, що таки не писали. Чому? Бо голова нібито сказав, що заяв не треба. От що тут скажеш?

Це тільки одна з історій, коли люди через власну довірливість та бездіяльність потрапляють у скрутне становище. І годі їх переконати, що найкраще, коли усі домовленості підкріплені документами. Буває, що навіть у такому випадку складно довести правду, але все-таки це ліпше, аніж слово чиновника.

На жаль, загалом наші краяни ще далекі від розуміння того, що будь–яку владу необхідно постійно контролювати. Йдеться не лише про Президента, але й про рівень сільського самоврядування. Не раз, не два доводилося чути від селян нарікання на місцевого очільника громади, який обіцяв, але нічого не виконує. А давно він керує сільською радою? Та вже третій чи четвертий термін, але як не робив нічого, так і не робить. У такій ситуації так і хочеться вигукнути: а навіщо ж ви його обирали? Невже не бачили, що за чоловік ваш голова, особливо якщо вже пересвідчилися у його роботі протягом одного терміну? Тут можна ремствувати лише на себе. Сільського голову не обирають мешканці Ковеля, Луцька чи Києва. Це в руках місцевих жителів. Як і контроль за його діями.

Часто на зустрічі селяни геть недовірливо дивляться, коли переконуєш їх, що ні голова райдержадміністрації чи райради, ні голова облдержадміністрації чи облради, ні навіть Президент помахом руки не вирішить проблеми. Хоч би про що йшлося – про будівництво дитсадка чи ремонт дороги – їм самим доведеться збирати підписи, оформляти папери, неодноразово стукати у різні інстанції, звертатися до керівників та депутатів. І лише тоді, вклавши чималий часовий та людський ресурси, справу можна зрушити з мертвої точки. І головною є тут саме громада: активні жителі зроблять задумане, пасивним – ніхто сторонній не допоможе. А навіть якщо й втрутиться хтось, то така одноразова поміч нічого не змінить.

Так, це нелегкий і, головне, довгий шлях: проявляти ініціативу, контролювати власних обранців та владу загалом, домагатися від них виконання законів (а для цього треба і самим їх хоч трохи знати). Але хіба є інший ефективніший шлях? Отож-бо й воно. Все у ваших руках. Усе в наших руках.