Як би то — працювати менше, а отримувати більше…
Почула у маршрутці, як одна жінка жалілася подрузі, що її невістка довгий час сидить без роботи і нічого не шукає. «Вона каже, що пішла би працювати за… сім тисяч гривень, – зітхала свекруха. — Але робота має бути неважка, десь до четвертої години, щоб потім ще піти на фітнес…»
Звідки в головах наших людей взялося уявлення, що можна мати щось, не докладаючи зусиль, сказати важко. Чи воно прийшло з російських серіалів, де замість «заробити гроші» часто звучить словосполучення «дать дєнєг», чи іншими шляхами, але мрія про великі доходи без особливих зусиль сьогодні опанувала багатьох. Це наче такий собі різновид казки «За щучим велінням» на новий лад, тільки Ємеля в ній лежить не на печі, а на дивані, і вигадує, як би то працювати менше, а отримувати більше.
Звісно, зарплати в Україні малі до непристойності. Від безгрошів’я потерпають усі, тож думки про більші доходи цілком природні. Але зараз мова не про це, а про необгрунтовані апетити людей, які толком нічого не вміють, а претендують на високу матеріальну оцінку. Такі працівники сьогодні знайдуться в кожній установі. Причому в кількостях, що перевищують безпечні межі.
«У нас є все, крім грошей і бажання працювати», — жартував мій знайомий ще років десять тому. Нині його слова виглядають як пророцтво, бо насувається кадрова катастрофа. Людей неначе підмінили – зовсім не хочуть викладатися на роботі. Поки є персонал середнього і старшого віку, навчений трудитися не за страх, а за совість, воно ще якось тримається. Але коли ці люди підуть на відпочинок, нас чекають великі проблеми. Бо халтура, необов’язковість, недбале ставлення до роботи трапляються на кожному кроці. І боротися з ними стає все важче.
Усе це разом називається словом непрофесіоналізм, про який журналістка «Дзеркала тижня» Юлія Мостова сказала, що він страшніший за корупцію. Крім застарілих технологій, це одна з причин, що тягне назад продуктивність праці, яка в Україні і так втричі нижча, ніж, наприклад, у Польщі. Волинські заробітчани можуть підтвердити, скільки треба горбатитися за кордоном на свої злоті — «паньство» платить не за те, що прийшов на роботу, а за те, що зробив. А в нас вважається, що гроші мають давати тільки тому, що ти сів у маршрутку і приїхав на роботу…
Зізнаюся, в моєму житті був період, коли зарплата зросла утричі. І в перший час здавалося, що за таке можна звернути гори. Але до хорошого швидко звикаєш, тож уже за кілька місяців підвищення доходів не радувало, а потім і взагалі забулося. Тому надіятися, що такі бажані 7 тисяч гривень надовго змінять ставлення людей до праці, мабуть, не випадає. Хоча, звичайно, краще хай ці тисячі у кожного з нас будуть.
