«Зничтожаю усілякі болєзні»
Ця реклама «професора» баби Палажки, датована 1921 роком у гуморесках Остапа Вишні, не втратила своєї актуальності й через століття. Класика жанру. Я про медицину, у якій і до сьогодні «професори» без освіти беруться «зничтожати болєзні» методами шептання та плювання, а по–сучасному називаються біоенерготерапевтами (ого! — й професору язик заплететься!). Тому будьмо пильними, аби чого потрібного нам не «зничтожили», бо їх, теперішніх цілителів, важко вивести на чисту воду у гарному рекламному матеріалі
Але я про інше. Днями почула давно забуту усмішку Остапа Вишні «Ох і лікували нас…» на конкурсі «Посміхнемось щиро Вишні» у Волинському центрі естетичного виховання молоді. Найвеселіші діти з усієї області смішили присутніх чудовими номерами. А переможці торішнього Всеукраїнського конкурсу, учні обласного військового ліцею, розіграли цілительку бабу Палажку та її пацієнтів і спонукали до роздумів не лише про медицину, а й про освіту і культуру. І спало на думку, що ця класика жанру (я вже про гумор) існує лише в такій категорії, як школярська, і лише у межах освітніх закладів. Всі опитані діти запевнили: Вишня актуальний письменник, його усмішки веселі й через сторіччя, бо керувався тим, що «треба любити людину, тоді тільки маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків тощо. І буде такий дружний, хороший сміх… Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує». Ось який він — справжній український гумор.
Але більшість школярів зізналися, що, як і всі сучасні діти, дивляться «Вітальку», із задоволенням слухають російськомовні приколи «Вечернего Киева» (хоч назва передачі — українською) і «95 кварталу», та потай заздрять гравцям із «Рассмеши смешного», де часом не дуже влучні жарти (та й не дуже дитячі), викликають милостиву посмішку, ціною у 5 тисяч гривень, на обличчях сатиричних терористів Кошового й Зеленського. Як не критикували їх, а вони й далі насміхаються на каналі «1+1». Оце фактично і все з українського гумору. Ну, ще Притула на «Новому каналі» може показати, «Хто зверху?», та й то на пару із російськомовною ведучою. Дитячих «Єралашів» вже немає, а дітям хочеться веселощів, тому й сміються під дорослі сороміцькі жарти.
Сучасне життя не вельми веселе, вирішили в освітній галузі, і пошкодували грошей на Всеукраїнський конкурс цього року, який традиційно проводять у Полтаві. А їм не здається, що здоровий дитячий сміх має звучати частіше і не лише перед журі, а на широкий загал? І не тільки у Полтаві, чи у Луцьку, а у Києві, на телебаченні. Хай натякнуть юні гумористи сучасним пересмішникам жанру: читайте класику, шановні. Вона не старіє. Знайдете ще в Остапа Вишні жарти про Україну (Чухрейн), і про українців (чухраїнців), але сказані з великою любов’ю і рідною мовою. За сміх Вишню ув’язнили на 10 років, звинувативши у тероризмі, а ціною звільнення стали фейлетони проти УПА. Хтось із сатириків сказав, що ми — найгумористичнiший народ у свiті. Бо хто iнший дозволив би насмiхатися над собою, ще й самому iз себе кепкувати? Маємо стільки талановитих гумористів, сатириків, майстрів інтелектуального гумору. А де вони? Просто не в ефірі. Бо ефіри зайняли ті, хто платить і диктує, з кого і чого народ має сміятися. От і регочемо разом із Зеленським та Кошовим. На кутні, як каже народ. Бо коли вже й насміхатися, то лише над ворогом, а не над своїм народом (не над козаком Гаврилюком, який показав приклад незламності під час Революції гідності). Але «квартальцям» таке не під силу. А, може, то ми не розібралися, хто їм друг, а хто — ворог?
«Коли у гумориста нема почуття гумору — ще не страшно. Страшніше, коли нема почуття міри», — каже сатирик Євген Дудар. Він впевнений, що «українцеві набагато важче, ніж Прометеєві — його печінку клював лише один орел та й то одноголовий». Інтелектуально? Так! І смішно? Крізь сльози…
