Дав Бог дитину – дасть і на дитину
Якось натрапила на таке повідомлення: японська компанія «Toyota Motor» розробила робота-дитину Kirobo Mini. Це машинка, яка імітує поведінку живого малюка, підтримує діалог зі співрозмовником і реагує на емоції. А її призначення, виявляється, – вплинути на проблему низької народжуваності. Такий робот має викликати в молодих пар емоційну схвильованість – замилування і бажання народити власного синочка чи донечку. За характеристикою творців, у Kirobo Mini інтелект п'ятирічної дитини. При цьому – досить скромні розміри, всього 10 сантиметрів заввишки. Ціна новинки – 390 доларів. А продавати її планують лише на території Японії
Ось так вигадливі японці, налякані низькою народжуваністю (за статистикою, з часів Другої світової війни вона впала до мінімуму), хочуть підправити демографічну ситуацію. Чи справді подібна забавка спонукатиме молоді пари до поповнення сімейства? Це, як кажуть, питання без відповіді. Принаймні поки що, бо ж експеримент тільки-но починається. Зрештою, що нам до чужої проблеми, коли самі таку ж маємо. Бо хоч Україну ще, як Японію, не називають країною «порожніх колисок», все ж є над чим подумати. Самі посудіть. За статистикою, чисельність українців у цьому році зменшилася на 155 127 чоловік і до кінця року становитиме 42 462 218 (це, як зазначено, без урахування окупованої території Сходу України і Криму). За попередніми прогнозами, протягом року народиться майже 460 тисяч дітей, а помре понад 650 тисяч людей.
Така реальність: за народжуваністю ми вже на рівні розвинених європейських країн. У багатьох сім'ях одна–дві дитини, а три – це неабияка розкіш. Є наукові дані, з яких випливає, що приблизно у 7 відсотків представниць прекрасної статі відсутній материнський інстинкт. Ще хтось ставить на перше місце кар'єру. А в якоїсь жінки немає, як вона переконана, чоловіка, який був би для неї надійною опорою. Ще причиною небажання народжувати потомство може бути і власний егоїзм потенційної матері (це ж як буде дитина, то доведеться більше часу віддавати їй, а не собі, «любимій»).
Про причину низької народжуваності в Україні я запитала завідувачку центру планування сім'ї та репродукції людини обласної дитячої лікарні Світлану Поліщук. І ось що почула:
— Думаю, бідність наша цьому виною. Якби жінки були впевнені у завтрашньому дні, якби в країні була стабільність, то й народжуваність би зросла.
Правда, після такого експромту Світлана Іванівна зауважила, що це не в її компетенції робити якісь висновки – є відповідні служби, які реалізують різні державні програми, досконало все аналізують. Я, мовляв, краще скажу про те, що мені ближче. І назвала таку разючу цифру: один мільйон подружніх пар в Україні не може мати дітей! Це лише ті, хто звернувся за допомогою. А ще хтось поки що тільки виношує такі плани. Тобто реальна цифра більша. Отож у нинішній демографічній ситуації завдання держави і лікарів – допомогти тим сім'ям, які з певних причин не мають потомства. А також переконати родини, де вже є син чи дочка, подбати про братика чи сестричку для них.
Власне, загалом для підвищення рівня народжуваності потрібна підтримка з боку держави. І якщо у високорозвинутій Японії у вирішенні демографічної ситуації надію покладають на робота-дитину, що має пробудити в молодих пар інстинкт батьківства, то Україну, очевидно, така забавка не врятує. На жаль, у нас із кількістю дітей хоч-не-хоч пов'язується добробут сім'ї: чим їх більше – тим середній дохід менший. Побутує навіть фраза: «Нащо бідність розводити?..»
Написала ці рядки і мимоволі подумала: а як же ті родини – волинські, рівненські, – про які доводилося розповідати, у яких більше десяти (навіть 17 чи 18!) синів і дочок? Вони ж, як і всі ми, в однакових умовах живуть – у тій же бідній Україні. Як справляються? Коли про це заходить мова, то зазвичай чую: «Дав Бог дитину – дасть і на дитину». І краще, ніж ця біблійна істина, поки що ніщо не може пояснити феномену багатодітності.
