Не солодке слово «свобода»
Ти зустрілася мені випадково в пору твого раннього цвітіння, а мого «далеко за тридцять» віку. В моїй родині панували стосунки, про які пишуть: «Усе складно». Юридично я був одруженим і мав маленького сина. Насправді сімейного життя практично не існувало, бо, побачивши одного разу свою дружину в обіймах іншого, я вже не мав до неї жодних почуттів. Але затримався у цьому шлюбі через разючу подібність до мене мого сина: обличчя, хода, звички ледь не з пелюшок
Sandra OLEK
І тут я зустрів її. Вона неквапливо йшла під дощем, який вперіщив якось раптово. Була без парасольки. Я відкрив свою, поспішаючи до машини, і вражено спинився, побачивши цю тендітну, якусь не схожу на інших дівчину.
— Чому ти не біжиш, як усі, хто не має парасолі?
— А хіба попереду не такий же дощ? — нерозуміюче стенула вона плечима, але розправила худенькі плечі, захищена моєю парасолькою.
— Ходімо підвезу, — запропонував несподівано для самого себе, бо насправді мав купу справ.
— Дякую, мені б хотілося прогулятися, — не погодилася вона і граціозно зробила крок у зливу.
— О, ні, — я знову накрив її парасолькою.
Краплини дощу стікали з гривки на ніс, а далі прямували до губ, і я відчув, що божеволію від бажання пити цей дощ з її губ.
— Якась сила не давала мені піти від неї. Очі дівчини випромінювали блакить, білозуба усмішка робила гарне обличчя ще привабливішим. Краплини дощу стікали з гривки на ніс, а далі прямували до губ, і я відчув, що божеволію від бажання пити цей дощ з її губ.
— Застудишся. Ходімо в кафе, вип’ємо чогось гаряченького.
Запропонував їй вино. Вона сказала:
— З чаєм. Мені дійсно стало холодно.
І торкнула мій келих своїм.
— За що вип’ємо?
— За свободу!
— Свободу! Так. Це таке солодке слово. Знаєте, мене сьогодні покинув хлопець.
— І ти не сумуєш? Мабуть, не любила його?
— Любила. Але якщо стосунки не складаються, краще припинити їх, ніж забирати одне в одного час для нового життя. Отож, я вільна. І ви?
Я не зміг сказати їй, що одружений. Не зміг. Особливо після того як дізнався, що її колишній просить дати йому ще один шанс. Не міг її втратити.
Ми зустрічалися щодня. Кожну вільну хвилину я летів їй назустріч. Вона п’янила й заворожувала мене. А ще постійний страх можливої втрати кохання через того хлопця, який усе прагнув почати спочатку.
Вона, як і кожна жінка, мріяла про весілля і дітей. А я відчував, що не можу їй цього дати. Мій син що далі, то більше ставав моїм точним відображенням у дзеркалі.
Вона чекала, коли ж я нарешті освідчуся. А я мовчав. Час від часу повідомляла, що пропонує їй колишній. Я відбувався жартами.
— Він кличе мене заміж і їхати з ним до Німеччини. Вже знайшов там непогану роботу.
— Люба, твоя робота — кохати мене.
Вона тихенько зітхала і погоджувалася.
А тоді вона побачила мене з дружиною і сином. І побігла в дощ без парасолі. Я не став її наздоганяти. Не став навіть телефонувати. Що мав пояснювати? А через кілька днів застав жінку в ліжку з іншим. Вона повідомила, що подає на розлучення. І так схожий на мене син пояснив, що мене постійно немає вдома, то він уже давно звик до дяді Віті і мріє назвати його татком. Я кинувся дзвонити коханій, але телефон відповів, що абонент заблокував вхідні дзвінки. Це означало, що вона вже не в Україні…
Піду наступного тижня до окуліста – лікувати очі. Підводять вони мене щось останнім часом. Запитаю в нього: що з моїм зором, що я повсюди бачу лише тебе?
… І знову йде дощ, як тоді, коли ми зустрілися. І тяжко тут, у цьому Луцьку. Він дуже сильно змінився. Став пустельним і безлюдним. Тільки інколи на мить наповнюється людьми, коли я бачу когось, схожого на тебе. Мені здається, що впізнаю тебе за вбранням, фігурою чи зачіскою. І хочеться бігти тобі назустріч. А потім згадую: ти далеко. Піду наступного тижня до окуліста – лікувати очі. Підводять вони мене щось останнім часом. Запитаю в нього: що з моїм зором, що я повсюди бачу лише тебе?
І неправду кажуть, що свобода солодка. Яка ж вона буває гірка!
