Курси НБУ $ 29.25 € 31.18
Осінь у капелюшку

Волинь-нова

Осінь у капелюшку

...Ксеня любила ці вишукані головні убори. Ще школяркою побачила їх у модному закордонному журналі. А потім приміряла у магазині. Із дзеркала на неї глянула інша дівчина — загадкова, доросліша. Ксеня усміхнулася собі й капелюшку…

...Після школи влаштувалася листоношею. Її запитували, чому не вступає вчитися.
— Батьки хату добудовують. Рік–два попрацюю. Та й заочно навчатися можна.
На першу зарплату купила сірий капелюшок. Колір так собі… Але це був її розмір.
У дівчину в капелюшку закохався Остап. Приїхав з обласного центру на гостини до родичів і побачив молоденьку поштарочку.
— Тітко, до вас прийшла осінь в капелюшку, — пожартував, коли дівчина попросила покликати Василину Матвіївну.
…Остап зачастив до родичів. Насправді ж — до Ксені. Більше року їздив на побачення. Потім дівчина вступила на заочне навчання в інститут на історичний факультет. Після одруження молодята жили разом із батьками чоловіка. Не минало й дня, аби свекруха не «вчила» невістку, як потрібно догоджати її синові, готувати, прибирати. Якось Ксеня поскаржилася Остапові, а той лиш мовив:
— Мамі видніше.
— Тому твій тато не знає, де лежать виделки і ложки. Жінка не повинна бути обслуговуючим персоналом. Ось моя мама…
— Поки що ти живеш із моєю мамою, — різко кинув Остап.
Коли народилася донька, свекруха вчила, як доглядати маля, бо, на її переконання, Ксеня все робила не так. Згодом почала налаштовувати внучку проти матері.
— Бачиш, Марічко, в інших дівчаток мами модниці, красуні, а твоя дівоцькі лахи доношує.
— Бо я свою зарплату Остапові віддаю — йому то на те, то на се треба…
Ксеня й не зогледілася, як із симпатичної дівчини стала сірою мишкою. Точніше, рудою. Зате чоловік цвів. І донька з радістю йшла гуляти з татом. А мами… соромилася.
— Якась ти притлумлена життям, — вичитувала Ксеню подруга. — Тобі ж лише 35 минуло. Фігуру маєш на заздрість молодим дівчатам.
Ксеня зітхнула у відповідь. Її зарплата вже «розписана» наперед. Донька хоче нову взувачку, чоловік — телефон. Їй, як каже подруга, все за залишковим принципом. Але в залишку завжди нулі.
Одного разу донька «прибила»:
— Мамо, я не хочу, щоб ти приходила на мій випускний. 
…А потім у житті Остапа з’явилася Оксана. Про чоловікову коханку Ксеня дізналася тоді, коли він вирішив переселитися у заміський будинок своєї пасії.
— Я житиму з татом, — заявила Марічка. — І до речі, тато з тобою розлучається. Оксана стильна, багата, підходить татові.
— Я ж твоя мама, — видихнула Ксеня. — Як ти так можеш?
— Ти завжди була… куркою. От і сиди в своєму гнізді.
Згодом свекруха заявила Ксені:
— Подумай, де жити будеш. У мене тепер інша невістка. А я не можу її навіть у гості запросити, бо ти тут крутишся. 
Подруга поселила Ксеню на своїй дачі. Благо, будиночок опалювався. Та й до міста менше кілометра. Згодом правдами-неправдами потрапила на береги Туманного Альбіону. Прибирала чужі помешкання. Вчила англійську. У вільний час іноді відвідувала місцеві музеї. Дуже сумувала за своєю роботою.
В одному з музеїв відкривалася виставка картин внука українського емігранта. Художник їздив на батьківщину своїх предків і створив галерею полотен. Глянувши на афішу, Ксеня відчула шалену ностальгію. Вирішила: мусить піти на виставку. Але перед тим…
Уперше за багато літ на чужині влаштувала собі справжній шопінг. Принагідно згадалися доньчині слова про несучасність. Серце закалатало: як вона? Так і не побачилися перед від’їздом. Марічка не захотіла. Ксеня приміряла костюми, плаття, джинси, кофтинки, туфельки… Не знала, що тут такі класні розпродажі. А які капелюшки… Боже, як давно вона їх не одягала! Розпустила довге кучеряве каштанове волосся. Віднині не носитиме хвости і «дульки». А от капелюшки… Я ж в Англії, подумала. Не важливо, що прибиральниця. За це статусу жінки не позбавляють.
Із великого дзеркала на Ксеню дивилася симпатична незнайомка, схожа на милу дівчину з маленького містечка…
Збираючись на виставку, одягла стильний костюм. Покрутила в руках вишуканий капелюшок. Зібрати чи розпустити волосся? Мабуть, розпустити. Може, це матиме трішки несерйозний вигляд у поєднанні з діловим костюмом. Зате настроєво.
— Привіт, незнайомко! — усміхнулася своєму відображенню у дзеркалі. — Тепер ти будеш завжди такою… найкращою прибиральницею у світі.
У залі було багато людей. А на картинах — українське поле, блакитне небо, вулички старих міст, дівчина у вишиванці… А ця картина ніби змальована з невеличких пагорбів, що біля її містечка. На щоках з’явилися дві ниточки сліз. Так захотілося додому…
Якийсь чоловік щось у неї запитував. Хвилювалася, не розуміла, що він каже. І не могла впоратися зі своїми емоціями.

Не важливо, що прибиральниця. За це статусу жінки не позбавляють.

— Я з України, — врешті сказала незнайомцеві. — На цих картинах моя земля…
Чоловік запитав, чи леді живе в Англії.
— Я тут працюю, — відповіла.
Поцікавився, хто вона за фахом.
— Історик. У музеї працювала. А тут… я прибираю.. чужі будинки.
— Мабуть, ваша країна дуже гарна.
— Так. Її варто побачити…
Незнайомцеві на ім’я Едвін дуже кортіло сказати, що жінки в цій далекій країні також гарні…
…Ксеня не відразу погодилася на зустріч з Едвіном. Приїхала ж заробити на житло, а не романи крутити. Але британець мав терпіння. На кілька років старший за неї, він був удівцем. І, як вважав, однолюбом. Сам дивувався, що закохався, наче хлопчисько, у жінку з чужини.
Ксеня якось обмовилася Едвіну, що колись її жартома називали «осінь у капелюшку». Він звав її «леді осінь» і любив дарувати капелюшки. А одного разу вирішив їй подарувати своє шляхетне любляче серце…
…Уже три роки Ксеня — Едвінова дружина. Чоловік показує їй найкращі музеї Британії. А вона знайомить його з Україною.
Проте цього разу додому їхала сама — зустрітися з донькою. Мама зателефонувала, що Марічка невідомо від кого завагітніла і втратила дитину.
Ксеня не знала, що Оксана виставила Остапа з Марічкою зі свого дому й життя. Дівчина приводила якихось кавалерів, «побачення» часто закінчувалися пиятикою і рейвахом. Оксані все це набридло.
Остап повернувся в батьківську квартиру. А Марічка жила то з одним, то з іншим кавалером. Завагітніла. Під час застілля чи то хтось її вдарив, чи сама впала. Після лікарні знайшла чергового залицяльника…
… — Прости мені, Ксеню, — каявся колишній чоловік. — Не вберіг тебе і доньку.
— Я хочу побачити Марічку. Для цього й приїхала.
— Зараз зателефоную їй. Аби лиш вона відповіла.
Телефонні гудки видались Ксені надто довгими. Нарешті…
— Алло! Тату?..
— Це я, мама. Нам треба зустрітися.
— А мені не цікаво розмовляти з прислугою. 
— Я заміж вийшла, Марічко. За дуже хорошу людину. І я можу допомогти тобі.
— Ага, я взяла й повірила. Бай-бай, мамо!
Остап винувато дивився на Ксеню.
— Ти така гарна. І знову носиш капелюшки. Якби можна все повернути…
— Запиши мені номер доньчиного телефону. Сподіваюся, вона все-таки мені відповість… Бувай, Остапе!
— Де ти зупинилася?
Ксеня махнула поперед себе рукою і рушила в напрямку, де живе її подруга. Увечері зателефонував Едвін.
— Як твої справи, леді осінь? Люблю тебе і сумую. Повертайся швидше. Без тебе Альбіон дуже туманний…

Ольга ЧОРНА

Telegram Channel