«На двох машинах я не зможу одночасно їздити, бо чотири руки не маю…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
«На двох машинах  я не зможу одночасно їздити, бо чотири руки не маю…»

Волинь-нова

«На двох машинах я не зможу одночасно їздити, бо чотири руки не маю…»

Наскільки краще ви би працювали, якби вам стали платити 50 000 гривень місячної зарплати?

 Микола ВЕЛЬМА,
головний редактор газети «Вісті Ковельщини», заслужений журналіст України (м. Ковель):

— Людина повинна мати відповідну оплату праці. Але від того, що ми збільшуємо зарплатню деяким категоріям працівників, якість роботи не поліпшується. Треба передусім любити свою роботу, віддаватися їй, вважати своїм головним обов’язком. Ця тенденція, яка нині зберігається, коли деяким високопоставленим чиновникам платять у Кабміні по сто і більше тисяч гривень, на якості їхньої роботи абсолютно не відображається. Ми знаємо, яка величезна зарплата в керівника «Укрпошти», тоді як люди на місцях, тягнучи великий віз проблем, отримують мізер. Що від того, що їхній очільник у Києві має такий дохід? Зарплата повинна бути достойною, але це не має стати самоціллю, особливо в теперішніх умовах.

   Товій РІВЕЦЬ,
народний артист України, керівник камерного оркестру «Кантабіле» (м. Луцьк) :

— Для мене передусім важливі такі поняття, як совість і професіоналізм, любов і повага до глядача. На них величина зарплати ніяк не впливає. Як працюю із повною самовіддачею, так і працював би. Але є й інший бік проблеми. Нинішні наші зарплати — це страшне приниження не лише для творчої людини. Непосильна для багатьох плата за комунальні послуги, постійне галопуюче зростання цін і на продукти харчування, і на ліки та інші товари негативно впливає на моральний стан, позбавляє почуття стабільності, зрештою, принижує людське достоїнство.

Гідна оплата твоєї праці — це свобода дій, це можливість з оптимізмом дивитися в завтрашній день. Якщо цього нема — держава втрачає своє майбутнє. Адже найбільш активні та працездатні її громадяни просто виїжджають за кордон.

   Мар’яна ЛИС,
медсестра відділення неонатального догляду та лікування новонароджених Луцького клінічного пологового будинку, цьогорічна переможниця обласного конкурсу «Краща медсестра Волині» (м. Луцьк):

— Я викладаюся на роботі на всі сто і зараз, хоча одержую доволі скромну зарплату. Коли від тебе залежить життя і здоров’я маленьких безпомічних діток, то совість не дозволяє працювати інакше. Тому в моєму випадку гроші на якість виконання обов’язків не впливають. Але прикро, що держава не цінує молодих спеціалістів.

Я віддано працювала і за у десять разів меншу зарплатню. Але за такі гроші згідна перепрацьовувати, тобто понаднормово залишатися на роботі, з більшою готовністю йшла б на роботу у вихідні (хоча і на телебаченні, й на радіо доводилося працювати і у вихідні).

Переконана, що зарплата медиків має відповідати рівню їхнього професіоналізму. Одержують же в Україні високопосадовці й по 500 тисяч і не перетруджуються. А мені нормальна зарплата дала б змогу не думати про те, де знайти додатковий заробіток. Також я б хотіла вступити до медуніверситету і стати лікарем, але, на жаль, платити за навчання не під силу. Не дивно, що у теперішніх умовах українські медики змушені шукати кращого життя за кордоном.

  Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006 – 2010 років (м. Луцьк):

– Я належу до людей відповідальних. Працюю повноцінно і за ті гроші, які платять зараз, і якби платили 50 тисяч. Але, думаю, коли б заробітки чиновників були більшими, то і якість роботи стала б кращою. Проблеми з грошима негативно позначаються на ефективності праці. Легше любити свою роботу (а від цього залежить результат), якщо є впевненість у фінансовій віддачі, особливо у теперішній час, коли Україна перебуває у нестабільній економічній ситуації.

  Світлана ГРУЙ,
начальник відділу з питань внутрішньої політики, взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю Нововолинського міськвиконкому 
(м. Нововолинськ):

— На мою думку, відповідальна людина, та ще й така, котра любить свою роботу, завжди сумлінно виконуватиме службові обов’язки. Незалежно від того, яку зарплату отримувала за більш як десять років на цій посаді, робота, поруч із турботою про сім’ю, у мене була завжди на першому місці. Кажуть, потрібно любити ту справу, якою займаєшся. Я якраз належу до тих людей, для яких їхня робота — це ще й хобі. Тож коли бачу гарний результат — отримую подвійне задоволення. Щодо високої зарплати, то зараз, з огляду на постійне зростання цін, напевно, вона потрібна всім, хто б у якій сфері не трудився. Якщо хочемо жити по-європейськи, то й зарплата повинна бути, як у Європі.

  Тарас ЧОРНОВІЛ,
депутат Верховної Ради V, VI, VII cкликань 
(м. Київ):

– На мене це не особливо вплинуло б. Були періоди, коли я працював фактично безплатно, з прицілом на майбутнє, і були періоди, коли заробляв дуже добре. Думаю, така мотивація є ефективною, коли у тебе критична ситуація й ти гостро відчуваєш брак грошей. Якби почали платити 50 тисяч, я б трудився так само, як і зараз. Бо в ті часи, коли суттєво зростала зарплата, моя ефективність не надто підвищувалася. Моральна мотивація все ж відіграє більшу роль.

   Василь ГУРА,
машиніст гірничих виїмкових машин шахти №9 «Нововолинська», голова первинної профспілкової організації НПГ України (м. Нововолинськ):

— Почнемо з того, що нам таких грошей ніхто не збирається платити. Або можемо отримувати їх лише тоді, коли буханець хліба коштуватиме 50 гривень. Але кому буде потрібне таке підвищення зарплати? Взагалі, вважаю, що при нинішньому уряді покращення життя людей неможливе. Вихід бачу лише в одному: поставити якогось свого «Лукашенка», котрий би навів елементарний порядок у країні. В іншому випадку — немає чого розраховувати на суттєві позитивні зміни.

  Надія БАБЧАНІК,
начальник відділення зв’язку (с. Кідри Володимирецького району Рівненської області):

— Більша зарплата, звісно, стимулювала б працювати більше. Але не скажу, що я мало труджусь. Виконую все, що треба, викладаюсь. А от заробіток справді маленький. Та вибору іншого в селі нема — треба ж за щось жити. Роботи тут обмаль, людей заїдає безгрошів’я. Постійно чути, що там, нагорі, керівництву піднімають зарплати. А треба, щоб додали і тим трудягам, що внизу. 

  Оксана КОВАЛЕНКО,
головний редактор ТВО телебачення філії ПАТ «НСТУ» «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):

– Чесно скажу, я віддано працювала і за у десять разів меншу зарплатню. Але за такі гроші згідна перепрацьовувати, тобто понаднормово залишатися на роботі, з більшою готовністю йшла б на роботу у вихідні (хоча і на телебаченні, й на радіо доводилося працювати й у вихідні, і після роботи). Я б думала про те, як би підвищити кваліфікацію, як поліпшити загалом організацію праці, бо, що там гріха таїти, за таку зарплатню треба триматися зубами: вона дає можливість гідно жити і забезпечити якісне навчання дітям. 

  В’ячеслав CУДИМА,
заслужений працівник культури України, завуч школи (с. Рокині Луцького району):

– Як педагог із майже 40-річним стажем найперше відмовився б від городів, дач, свиней і кролів, хазяйства. На 50 тисяч міг би прожити й повністю віддав би себе дітям. Працював би з учнями від 8-ї ранку до 8-ї вечора, і отримував би моральне задоволення. Мене ні за що б не боліла голова, бо я забезпечений матеріально. Але зараз, якби не підсобне господарство, українські вчителі не змогли б вижити. Ті гроші, які вони отримують, абсолютно мізерні. Рівень заробітної плати не відповідає рівню життя, тобто, якщо ти заплатив за комунальні послуги, вже не можеш купити ліки. Не залишається на те, щоб сходити у театр, на концерт, морально збагатитися.

Потрібно, щоб зарплата відповідала рівню життя. Принаймні, аби люди могли звести кінці з кінцями. Водночас, зрозуміло, не все вимірюється грішми. Якщо людина була пасивною, вона залишиться такою й після підняття зарплати. Депутатам плати хоч 100 тисяч, вони краще працювати не будуть. І хабарнику дай 50—100 тисяч, він не буде краще ставитися до роботи, бо знає, що йому повинні дати. Треба, щоб була відповідальність, для цього всі мають бути рівними перед законом.

   Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений вчитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):

– Звісно, рівень зарплатні – один із найважливіших факторів гідного життя кожного працездатного. Однак, на мою думку, совісна людина, відповідальна перед людьми й Богом, завжди забезпечує належну якість дорученої роботи, викладаючись максимально. Згадаймо давню українську традицію честі майстра. Хай там що, а шевці–кравці–ткачі та навіть знатні господині цей статус ставили попереду всіх інших. Бувало – хоч мало що від праці маю, але гонор тримаю. Так мене вчили змалечку, так і я вчила своїх дітей. Тож ті бажані 50 тисяч могли б бути для таких адекватним еквівалентом затрачених зусиль, часу, здоров’я і т. ін. Інша річ – наші нардепи, міністри та всілякі високопосадовці, від яких, хоч постійно їм підвищуй оклад, інтелектуальний продукт на рівні нижче елементарного.

  Галина САЛІВОНЧИК,
директор ЗОШ I—II ступенів (с. Щитинська Воля Ратнівського району):

—Ми до легких грошей не звикли, тому я думаю, що простим людям підняття заробітної плати стало би певним стимулом для зростання інтенсивності та якості праці. Вони заслуговують на достойне оцінювання і пошанування їхнього таланту, тоді будуть викладатися наповну. Такий уже в українців менталітет: вважатимуть своїм святим обов’язком відпрацювати ці гроші. Підвищіть учителям, лікарям та іншим простим трудівникам заробітні плати — і вони зроблять неможливе, тому що українці — надзвичайно працьовита нація.

  Іван ПИЛИПЧИК,
майстер-будівельник  (с. Бихів Любешівського району):

– Чесно кажучи, це не вплинуло б на якість моєї роботи. Я звик працювати добросовісно, так, що не потрібно переробляти чи поправляти. Звичайно, така зарплата була б значно кращою. Отримувати 50 тисяч гривень – це майже дві тисячі доларів, це була б достойна оцінка затрачених зусиль. Але нині на Волині навіть кваліфікованим фахівцям важко заробити такі гроші. Тому вважаю, що ще не скоро ми зможемо реально отримувати таку зарплатню.

   Микола СОБУЦЬКИЙ,
голова фермерського господарства, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Волині (с. Коршів Луцького району):

– З 1992 року я сам собі господар, працюю на себе й маю зовсім іншу шкалу цінностей, коли не думаєш про заробітну плату. Головна мета – створити соціальний прошарок заможних приватних землевласників-фермерів, які не будуть залежати від волі чиновників чи державних службовців. Коли з’явиться клас справжніх фермерів, тоді спільними зусиллями ми зможемо змінити ситуацію в Україні. Тому на запитання про зарплату у 50 тисяч гривень я можу сказати, що це в нинішніх реаліях не про мене.

  Валентина ТУМАШ,
вчителька, краєзнавець (с. Мутвиця Зарічненського району Рівненської області):

– Вчителям-заробітчанам та неукам хоч 100 тисяч гривень заплати, нічого від цього не зміниться. Вони працюватимуть однаково, відбуватимуть свої години. Якщо людина совісна й відповідальна, то вона й до своєї роботи ставиться так само. Тому я вважаю, що зарплата у 50 тисяч гривень ситуації не змінить. Головне – почуття обов’язку та професіоналізм. Як відомо, в українських школах працюють ентузіасти, котрі пережили кризові 1990-ті, коли по 6 місяців не платили грошей, а вони навчали молоде покоління.

 Микола ДЕНИСЮК, 
водій редакції газети «Волинь-нова» зі стажем роботи понад 50 років (м. Луцьк):

— Я не розумію, як людина моєї професії повинна почати краще працювати при зарплаті 50 тисяч? Хіба я можу одночасно їздити двома машинами? Ні, бо чотири руки не маю, а тільки дві. І їздити можу тільки одним автомобілем. Підвищувати зарплату, звичайно, треба, але не раптово і одразу до небес, а виходячи з того, як підприємство заробляє. І чесно ділити між людьми. Буду відвертим — я не думаю, що величезна платня змусить людей вилізти із шкіри. Покращення роботи буде, але невелике. В кожного є межа сил і можливостей. Якщо тракторист із набагато меншою зарплатою сьогодні за день оре 10 чи 15 гектарів, то заплатіть йому 50 тисяч, хіба він подужає зорати у десять разів більше? Ні. 5 гектарів додатково осилить, і на тому все.

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Валентина ШТИНЬКО, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Мирослава КОЗЮПА, Олеся БАНАДА,  Василь УЛІЦЬКИЙ, Кость ГАРБАРЧУК, Олег КРИШТОФ, Лариса ЗАНЮК,  Людмила ВЛАСЮК.