Курси НБУ $ 26.13 € 31.97
Чого ми чекаємо від українського кіно?

Волинь-нова

Чого ми чекаємо від українського кіно?

Недавно натрапила на повідомлення з приводу того, що Державне агентство з питань кіно виділить 13 мільйонів гривень (а це половина від загального бюджету фільму) на зйомки романтичної комедії «Секс і нічого особистого»

Зацікавилась, про що ж буде нова стрічка. Отож, за сюжетом, хлопця на ім’я Сергій покидає дівчина, яку він не влаштовує у сексі. Після цього герой зустрічає танцівницю Діану, котра береться зробити з нього справжнього мачо, даючи йому уроки теоретичного спрямування. За словами творців стрічки (режисер — Ольга Ряшина, продюсер — Влад Ряшин), їхня мета, аби після перегляду комедії у глядачів залишилися приємні враження, піднесений настрій. «Це не філософський фільм, хоча він зачіпає багато важливих тем, а саме: що таке любов і стосунки, партнерство, як досягти бажаного і зрозуміти, чого ти хочеш насправді», — така авторська характеристика. Взагалі поки що це, як мовиться, кіт у мішку. А що вийде із задуму, то побачимо, — зйомки мають бути завершені у січні 2019 року.

Я з цікавістю ставлюся до новітнього українського кіно. І якщо є така фраза: «Підтримаймо вітчизняного виробника», то мені щиро хочеться підтримувати своє, рідне кіно. Пригадую, коли у 2014–му на екрани вийшов «Поводир», створений нашим земляком Олесем Саніним, то в перші дні його показу і я була серед глядачів. До того ж — вдячних, до сліз зворушених історією американського хлопчика–сироти і сліпого кобзаря Івана, поводирем якого і стає маленький головний герой.

Ніби й знала трохи про цю непросту сторінку нашої минувшини — життя справжніх українців–патріотів — лірників, кобзарів, але у фільмі це подано по–особливому вражаюче. І нічого, що стрічці не дістався «Оскар», — головне, що вона заслужено була номінована на цю престижну премію.

Хоч, буває, подивишся український нібито багатообіцяючий фільм — і розчаруєшся. Такою, наприклад, стала для мене стрічка «Тепер я буду любити тебе», яка демонструвалася в кінотеатрах на початку 2016 року. Приваблювала участь відомих акторів — Богдана Бенюка, Ольги Сумської. Вони тут грали ролі чоловіка і дружини. Власне, їхні стосунки показані на стадії розлучення. На Різдво життя успішного бізнесмена, ресторатора Мішеля кардинально міняється — від нього йде до іншого красуня–дружина. У Бенюка, тобто Мішеля, трапляється знайомство з дівчиною буквально на вулиці й починаються пригоди.

Чи захопила сюжетна лінія? Якоюсь мірою так. Чи сподобалася гра акторів? Якби це була театральна вистава, сказала б, що гра хороша. А в кіно хотілося чогось не такого, аж до нудьги камерного і навіть занадто натурального. Бенюк із триденною, нібито такою зараз модною, небритістю чомусь нагадував не успішного бізнесмена, а чоловіка, який просто не встиг чи не захотів поголитися і вийшов на люди. Це суто моя думка. Але, судячи по тому, як відгукувалися знайомі, яких ми з дочкою теж загітували «підтримати українське кіно», у багатьох було таке враження від фільму. А якщо вдаватися до статистики, яка все знає, то не довго, лише три тижні, протрималася стрічка в українському прокаті. Як кажуть, не стала касовою.

Як тут не згадати американську містичну кінодраму «Вбивство у «Східному експресі», яку можна було недавно подивитися в кінотеатрі. Інтрига — до останньої хвилини (не була б то Агата Крісті — фільм створено на основі її однойменного роману). І хоч події відбуваються у замкнутому просторі — у розкішному вагоні потяга, де сталося вбивство, — зйомки дивовижні. Чого тільки варті гірські пейзажі, яких у житті в такому ракурсі, з висоти пташиного польоту і не побачиш.

Дуже б хотілося, щоб згаданий фільм «Секс і нічого особистого» справді залишив приємні враження, піднесений настрій, що й обіцяють автори. Щоб за пікантним заголовком був достойний і сюжет, і гра акторів. Щоб не доводилося розчаровуватися в новітньому українському кіно на його шляху до того рівня, який мали стрічки, що стали неперевершеною класикою. Варто згадати декілька з них: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука…

P. S. Вся Україна тепер говорить про фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги». Колеги, які його вже бачили, вражені до сліз. Щиро їм заздрю і собі в передчутті зустрічі з фільмом, який побачу у вихідні.