Курси НБУ $ 26.47 € 30.68
«Та було, згадай-но, на снігу найкраще!»

Волинь-нова

«Та було, згадай-но, на снігу найкраще!»

Чоловічий погляд

Про інтимну поезію Героя України Дмитра Павличка, якою ми відкрили нашу рубрику у стартовому номері «Цікавої газети на вихідні», тепер говорять у волинських і рівненських містах та селах. Говорять із захопленням! Тож як новорічний подарунок для читачів ми пропонуємо дві зимові поезії Дмитра Васильовича із тієї ж збірки «Золоте ябко» (1998). Пам’ятайте: коханню всі віки підвладні. Тож кохайте і будьте коханими!

 

«Ми цілувались на морозі…»

Ми цілувались на морозі

У різдвяну блакитну ніч.

До сіна в польовому стозі

Ішла сарна з гірських узбіч.

Ішла високонога, чала,

Із карим поглядом сарна.

Та нас вона не помічала,

А, може, бачила, хтозна.

Я цілував тебе, неначе

Оту лякливу звірину,

Я в ній єство моє хлоп’яче

Втопив, як стому в глибі сну.

Я не забуду тої ночі,

Того морозного Різдва,

Коли мені дивилась в очі

Твоя сестричка лісова.

«Ми такі холодні…»

Ми такі холодні,

Ми такі палючі,

Може, ми в  безодні,

Може, ми на кручі.

 

Ми такі подібні,

Ми такі не схожі.

Ми бездарні й  здібні

На любовнім ложі.

 

Ми такі ще юні,

Ми такі вже сиві,

Добре нам ще в  клуні,

Зле  – на голій ниві.

 

Згадувать не файно,

Згадане  – пропаще,

Та було, згадай-но,

На снігу найкраще.

 

Ми такі холодні,

Ми такі палючі,

Може, ми в  безодні,

Може, ми на кручі.