«Та було, згадай-но, на снігу найкраще!»
Чоловічий погляд
Про інтимну поезію Героя України Дмитра Павличка, якою ми відкрили нашу рубрику у стартовому номері «Цікавої газети на вихідні», тепер говорять у волинських і рівненських містах та селах. Говорять із захопленням! Тож як новорічний подарунок для читачів ми пропонуємо дві зимові поезії Дмитра Васильовича із тієї ж збірки «Золоте ябко» (1998). Пам’ятайте: коханню всі віки підвладні. Тож кохайте і будьте коханими!
«Ми цілувались на морозі…»
Ми цілувались на морозі
У різдвяну блакитну ніч.
До сіна в польовому стозі
Ішла сарна з гірських узбіч.
Ішла високонога, чала,
Із карим поглядом сарна.
Та нас вона не помічала,
А, може, бачила, хтозна.
Я цілував тебе, неначе
Оту лякливу звірину,
Я в ній єство моє хлоп’яче
Втопив, як стому в глибі сну.
Я не забуду тої ночі,
Того морозного Різдва,
Коли мені дивилась в очі
Твоя сестричка лісова.
«Ми такі холодні…»
Ми такі холодні,
Ми такі палючі,
Може, ми в безодні,
Може, ми на кручі.
Ми такі подібні,
Ми такі не схожі.
Ми бездарні й здібні
На любовнім ложі.
Ми такі ще юні,
Ми такі вже сиві,
Добре нам ще в клуні,
Зле – на голій ниві.
Згадувать не файно,
Згадане – пропаще,
Та було, згадай-но,
На снігу найкраще.
Ми такі холодні,
Ми такі палючі,
Може, ми в безодні,
Може, ми на кручі.
