Курси НБУ $ 27.01 € 33.52
Льотчик з–під Диканьки став індіанським вождем

Ольга Рубан розшукувала свого легендарного дядька.

Фото «Історична правда».

Льотчик з–під Диканьки став індіанським вождем

Вважалося, що уродженець Полтавщини, Герой Радянського Союзу Іван Іванович Даценко загинув у 1944 році в бою під Львовом. Але хто ж тоді був тим індіанським вождем, який говорив чистою українською мовою і був як дві краплі води схожим на Івана?

Герой Союзу не захотів повертатись у Союз

Офіційно «зник безвісти» льотчик Іван Даценко у квітні 1944–го. Є свідки, які стверджують, що він загинув, адже бачили, як німці збили над Львовом його літак. Однополчанин Олексій Кот був упевнений, що в цьому бою не вижив ніхто із чотирьох членів екіпажу. Проте дивно, що іменем Івана Даценка — ​одного з кращих військових радянських льотчиків Другої світової війни — ​в його рідному селі Чернечий Яр на Полтавщині в часи СРСР не назвали навіть вулиці. Хоч тоді це була поширена практика. Видно, і в партійних чиновників не було впевненості, живий чи мертвий цей чоловік…

Інший однополчанин Даценка — ​Олександр Щербаков — ​присвятив понад 10 ро­ків вивченню його біографії. І ось що він «нарив». Каже, що в тому бою Іван встиг катапультуватись і потрапив у німецький полон. Але втік, дістався до своїх, і… знову потрапив у табори — ​уже радянські, як «зрадник». Ще раз утік (!) і через Аляску добрався до Канади.

Схоже на «кіношний» сюжет? Певно, що так. Ще один дослідник біографії Івана Даценка — ​кандидат історичних наук Володимир Михайлович Семенов — ​вважає, що все було трохи простіше: після втечі з німецького полону полтавчанин потрапив до американської зони окупації у Німеччині, а звідти, як і тисячі українців, уже до Канади. Герой Союзу не захотів більше повертатись у Союз.

Побачене дуже здивувало Махмуда Есамбаєва: вождь індіанців «Тойщопронизуєвогонь»… говорив українською мовою, їв галушки та пив горілку!

Та попри деталі, головне, що всі біографи сходяться на думці: Іван Даценко зміг вистрибнути з парашутом із палаючого літака і зрештою потрапив у Країну кленового листка. Де і починається найцікавіше.

 

Був Іваном Даценком, а став «Тойщопронизуєвогонь».
Був Іваном Даценком, а став «Тойщопронизуєвогонь».

 

«Це ж треба хохлу затесатися до племені індіанців, та ще й стати вождем!»

У 1967–му радянська делегація брала участь у Всесвітній виставці «Експо–67» у Монреалі. Одним із її членів був народний артист СРСР Махмуд Есамбаєв, який попросив показати, як живуть індіанці. Прем’єр Канади Лестер Пірсон радо погодився. Поїхали до резервації, де жило плем’я, що входило до союзу ірокезів.

Побачене дуже здивувало артиста: вождь індіанців… говорив українською мовою, їв галушки та пив горілку! Точніше, вождь, який представився як «Іван Даценко з–під Полтави», з дружиною–індіанкою та чотирма дітьми говорив українською, з іншими індіанцями — ​індіанською, із самим Есамбаєвим — ​російською, а з перекладачем — ​англійською. За словами Махмуда Алісултановича, місцеві дали своєму вождеві ім’я «Тойщопронизуєвогонь».

У 1980–х роках цю історію розповіли на своїх сторінках журнал «Радянський екран» та газета «Труд», вона стала доволі відомою в СРСР. Та перед самою смертю Есамбаєв чомусь відмовився від своїх слів. Зроблені ним фото, за якими можна було б ідентифікувати особу чоловіка, начебто згоріли разом з архівом танцівника у Грозному під час війни. Але ж не він один зустрічався з вождем Даценком!

Наприклад, Володимир Семенов, який займався організацією виставки у 1967 році, переповідає слова посла СРСР у Канаді Івана Шпедька про зустріч із українцем–індіанцем: «І уявіть собі, — ​розповідав мені посол, — ​коли я передав суворому вождю племені цю пляшку (з метою познайомитися з індіанцем Іван Фадеєвич, як українець, прихопив із собою як дарунок пляшку чудової горілки), щось змінилося в ньому, він знаком показав мені прямувати за ним до його вігваму, а там заговорив зі мною чистою українською мовою. Я був збентежений: це ж треба хохлу затесатися до племені індіанців, та ще й стати вождем! Ми тоді добряче випили…»

На прохання Семенова його канадський друг, у минулому відомий дипломат, Блер Сіборн дізнався, що в резервації Канауейк справді якийсь «неіндіанець» був прийнятий у плем’я як менеджер з туризму. Одружився з донькою вождя і після смерті тестя очолив резервацію.

Доведено програмою «Жди меня»

У 2000–х роках сестра Івана Даценка Дарина Іванівна, яка все життя чекала на брата, звернулась у популярну російську телепрограму «Жди меня» з проханням знайти Івана. Вона по фото впізнала брата в індіанському вождеві.

І журналісти програми змогли довести, що Тойщопронизуєвогонь і Іван Даценко — ​та сама людина. Більше того, команда програми знайшла стенограму виступу Махмуда Есамбаєва на Всесоюзній нараді робітників культури у Житомирі 29 березня 1991 року, в якій той детально розповідає про незвичну зустріч. У Московському інституті судово–медичної експертизи відомий експерт–криміналіст Сергій Нікітін порівняв фото Івана, надане сестрою, зі знімками вождя і дійшов висновку, що це — ​одна і та ж особа. А у Канаді вдалося знайти понад 20 людей, які знали Джона МакКомбера, як він себе іменував поза резервацією. На жаль, детективи програми не змогли знайти нащадків Івана Даценка. Це було важко зробити через те, що з 1990–х років у Канаді не існує резервацій.

А на початку 2000–х представники українського Червоного Хреста повідомили племінниці Івана Даценка Ользі Рубан, що її дядько помер за два роки до її звернення. Якби цей простий чоловік із полтавського села, життя якого стало яскравим свідченням сили людського духу і віри в краще, дожив до наших днів, то цього року йому виповнилося б 100 літ…

 

 До речі

У 2012–му на українські екрани вийшла стрічка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (вни­зу — фото афіші), в основі якої — ​життєва історія Івана Даценка. У головній ролі — ​Дмитро Лінартович. У 2015 році актора мобілізували в АТО, звідки відпустили на 2 місяці, щоб завершити зйомки в іншому фільмі, де він зіграв бійця анти­терористичної операції. «Я — ​український актор. Якщо мені надсилають російський сценарій, де українець підриває авторитет своєї країни, ніколи не зніматимусь у такому проекті. Наше завдання зараз — ​знімати вітчизняне кіно», — ​впевнений Дмитро.