«Я чекатиму тебе все життя!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.15 € 32.31
«Я чекатиму тебе все життя!»

Волинь-нова

«Я чекатиму тебе все життя!»

До моря Іванна з Максимом приїжджали щоліта. У школярів тоді — ​найдовші канікули, а в молодих учителів — ​омріяна відпустка. З першого ж дня забували про нелегкий навчальний рік і шкільний гамір

А море ліниво зітхало. Вічне, загадкове, воно котило свої прозорі хвилі. Закохані слухали їхню музику. Безмежно щасливі, засинали під неї на березі. Відпочивши, заходили далеко в море. У воді гралися, мов діти. А цілунки солоних губ здавалися їм неймовірно солодкими. «От тільки чому так тривожно кигичуть над водою чайки», — ​якось подумала Іванка.

…У січні, одразу після Hового року, її коханого не стало. Прийшов із роботи втомлений, як завжди, став під душ — ​і знепритомнів. Рідна тітка, у якої проживав із сьомого класу (саме тоді померла в селі мама), стривожена та налякана, кинулася чимдуж до Максима. Ледве прощупавши пульс, викликала «швидку», яка відвезла хворого в лікарню.

Дивачка ти, Іванко. Коханого вже не вернеш. Невже скнітимеш самотньою увесь вік?

Знімок голови був невтішним, діагноз, що лікарі поставили давно, підтвердився. Судина головного мозку в будь-який час могла лопнути. Максима лікували близько місяця, декілька днів він був на роботі, прийшов додому, а ввечері помер. Далася взнаки для здоров’я і нелегка робота завучем у міській школі. Максим знав про свою біду давно, тому й не одружувався. Іванна працювала вчителькою в цій же школі, була незаміжньою. З Максимом зустрічалися багато літ. Спочатку таємно в тітчиній квартирі, потім своїх стосунків ні від кого не приховували.

…І ось після чотирьох років, що минули від трагедії, подруга впросила Іванку поїхати до моря. Якось рвучкий вітер зірвав з її голови капелюшок і поніс у воду. Його перехопив молодий чоловік і, галантно вклонившись, подав Іванні.

— Юрій, — ​промовив, — ​та побачив у її очах лише хворобливу тугу й не отримав відповіді — ​жінка не назвала свого імені.

Подруга поїхала трохи раніше — ​наближався ювілей її чоловіка. А Юрій не раз намагався познайомитися з Іванною, шукав теплого вогника в її очах, та марно… Коли від’їжджав додому, лишив записку: «Я чекатиму тебе все життя!»

— Дивачка ти, Іванко. Коханого вже не вернеш. Невже скнітимеш самотньою увесь вік? Сильна ти, подруго, ох і сильна! — ​мовила Юля, коли Іванна, повернувшись з моря, розповідала про Юрія.

Їхню розмову перервав легенький стук у двері. Подруги стрепенулися: на порозі стояв Юрко. У руках — ​білі троянди.

— Здрастуй! — ​наблизився до Іванки.

— Здрастуй, — ​тихо промовили її очі…

Василь ГОЛЮК