Земельна війна на Волині: щоб не допустити захвату, люди готові лягати під техніку - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.15 € 32.31
Земельна війна на Волині: щоб не допустити захвату, люди готові лягати під техніку

Уявляєте, що робитиметься, коли офіційно дозволять торгувати землею?

Фото google.com.ua.

Земельна війна на Волині: щоб не допустити захвату, люди готові лягати під техніку

Останнім часом редакція отримує тривожні сигнали з Володимир-Волинського району: фермерське господарство «Західний Буг» втручається в роботу сільгосппідприємств

Схема на схемі

У квітні цього року шість агровиробників заявили у штаб із забезпечення прав та свобод землевласників і землекористувачів та їхніх майнових прав, що фермерське господарство «Західний Буг» втручається у їхню діяльність. То був лише початок. Бо після засідання штабу господарство «Прогрес» отримало лист від «Західного Бугу», у якому йшлося про те, що на території Оваднівської сільської ради воно має 11 зареєстрованих договорів оренди землі. Мовляв, ви обробляєте її, тож або платіть 80 тисяч гривень, або збиратимемо врожай (до слова, який самі не вирощували).

Це вже був не жарт. Цьогорічні жнива із жарких плавно перейшли в дощові, однак знову могли стати гарячими, але вже в переносному значенні. Хоча лише нещодавно голова облдержадміністрації Олександр Савченко заявляв, що Волинь — ​єдина в Україні область, де немає рейдерства. Наш край справді має найнижчі його показники, але це явище все-таки є. Так, за даними платформи Opendatabot, яка спирається на інформацію Нацполіції, з 1 січня до 31 травня цього року в області були рейдерські атаки. Однак повернімося до Володимирщини.

— Нас, шістьох виробників, уже дістало. Ми багато років (хто 20, а то й 30) орендуємо землю, платимо за її оренду, сплачуємо податки. А тут з’являється людина, яка починає хитрувати, влазити в земельні масиви, — ​емоційно розповідає керівник «Прогресу» Олександр Вітрук.

Ідеться про Миколу Юнака, власника і керівника «Західного Бугу». Схема розширення земельного банку цього підприємства така: щойно десь з’являються незареєстрований договір чи невчасно оформлена спадщина (хоч подібні недогляди системні в аграрній галузі), ці ділянки одразу переходять в оренду «Західному Бугу». Так розбивають земельні масиви: на полі 1–2 паї вже належать іншому орендареві. У «Прогресі» — ​вісім таких масивів. Окрім того, клерки «Західного Бугу» пропонують власникам паїв оформити оренду на сінокіс, а щойно в їхніх руках опиняється державний акт на землю, то оренду оформляють на весь пай, хоч ріллю вже кілька років обробляє хтось інший. Саме так забрали землю у СГПП «Верба», яке господарює в Оваднівській ОТГ.

— Микола Юнак влазить у масиви, шукає чи неоформлену спадщину, чи якусь іншу «дірку». А вона є тому, що вчасно не встигаєш документально оформити. Потім пише мені лист: ти мені винний стільки-то за оренду, — ​розповідає керівник ПП «Володимирівка», яке теж постраждало, Олександр Тищенко. — ​У нас такого навіть дуже великі господарі Валерій Діброва та Євген Шелепіна не дозволяють собі робити.

— Нам реєстратори відкладали договір, бо не там кома поставлена і поки ми виправляли помилку, Юнак вліз і вже зареєстрував свій, — ​доповнює Олександр Вітрук.

— Районний реєстратор у відпустці. Зимнівський реєстратор звільняється, бо губернатор сказав, що його посадять, і вже не приймає документів. Нотаріуси теж не беруть. То де реєструвати договір оренди? — ​запитує керівник СГТОВ «Луга» Федір Ляснік.

Горе-реєстратори

Аграрії переконані, що в багатьох випадках без підтримки чиновників не обійшлося. Ідеться і про надання інформації, і про сприяння районних держ­службовців, і про суто незаконні дії реєстраторів, і про «беззубість» виконавчої служби. З цього приводу кілька людей уже написали заяви в поліцію: мовляв, мою земельну ділянку використовують без моєї згоди, а реєстрацію проведено без мого відома.

 Практика показує: якщо пахне готівкою, то деякі люди готові наплювати і на закон, і на совість.

— Якось дзвонить мені тракторист, що на нашому полі, де на 25 гектарах зійшла озима пшениця, ходить дискова борона тодішнього ТОВ «Захід-трейд» (нині — ​«Західний Буг»). Ми написали заяву в поліцію, але виявилося, що в них були укладені договори, — ​розповідає керівник ТзОВ «Буг» Сергій Матишейко. — ​І в мене вони були на ці землі на 15 років із 2008-го. Їх реєстрували ще в Держкомземі, а з 2013-го почалася державна реєстрація. Реєстратор мав би подати запит на кожну ділянку. Але про який запит мова, якщо о 10-й годині подано заявку, а об 11-й уже зареєстровано договір. Вони таки передискували 25 гектарів пшениці. Подав заяву в поліцію — ​результату нуль. Добрався до Мін’юсту — ​те саме. Подали в суд, і процес триває. На рівні місцевого та апеляційного суду я всі справи виграв. По одній ділянці було 22 судові засідання. То коли орати й сіяти? Два роки не вилажу із судів. Місяць тому мені передали одну ділянку згідно з рішенням суду. Але з приписом, що «Західний Буг» землю передав власниці й допомагає їй обробляти. Виконавча служба швидко написала, що є акт передачі землі власникові. Коли я трохи поскандалив з ними, мовляв, передавайте мені, а не власниці, то одну ділянку мені передали. Решту досі використовує «Західний Буг».

Аби не було подібних казусів, Сергій Матишейко взявся перереєстровувати договори в електронному вигляді. І тоді «випливла» ще одна ділянка, яку він віддав у суб­оренду фірмі «Володимирські сади» під садок, а коли власниця померла, спадкоємці уклали договір із «Західним Бугом».

Минулого року Матишейко, аби на полі не було шахівниці, запропонував Миколі Юнаку помінятися ділянками та узгодити межі, що й зробили. А згодом зателефонував менеджер «Західного Бугу» і сказав, що молотитимуть згідно з договорами, а не з домовленістю.

— Моя вина в тому, що не оформили угоду письмово. У мене на 10 гектарах ярий ріпак ого-го! Він свій уже змолотив, і якщо приїде збирати мій, я нічого не зроблю, бо формально він правий. Про порядність і не йдеться, — ​невесело зізнається Сергій Володимирович.

У того — ​гроші, в іншого — ​зерно

В описаних вище ситуаціях, окрім аграрія, який не перебирає засобами, та державних службовців, без сприяння котрих жодна схема не життєздатна, є ще один бік — ​власники паїв. Часто це вже нащадки, які не проживають у селі. Практика показує: якщо пахне готівкою, то деякі люди готові наплювати і на закон, і на совість.

— Готую судові позови до власників паїв, із якими маю договори, — ​розповідає Матишейко. — ​Бо там є деякі хитруни. Одна жінка так казала: «Юнак гроші дав, у Матишейка зерно взяла». Тому я подав заяву в поліцію на дії власників паїв. Враховуючи, що я два роки не використовував землі, вимагатиму відшкодувати втрачену вигоду приблизно по 50 тисяч гривень з паю за рік.

Може, хоч це навчить людей дотримуватися закону, а не йти на повідку в тих, хто одномоментно пропонує більші гроші.

Отож ситуація доволі напружена. Треба визнати, що влада відреагувала на неї таки краще, ніж раніше. Як сказав начальник департаменту агропромислового розвитку Юрій Горбенко, «після гострішого втручання голови штаб запрацював». Тому й результати не забарилися: попри напругу і колотнечу врожай із захоплених земель збирав усе ж Вітрук, а не Юнак. А керівник  СГТОВ «Луга» Федір Ляснік, у якого три роки тому захопили 26 гектарів, підтвердив, що Микола Юнак нещодавно повернув землю і письмово погодився компенсувати збитки.

— У травні надійшло колективне звернення від керівників Володимир-Волинського району. Ми почали вивчати ситуацію. Микола Юнак мотивує свої дії тим, що створює кращі умови. Але якщо проаналізувати показники, то бачимо, що «Прогрес» сплатив 800 гривень податків на 1 га землі, «Західний Буг» — ​300. Середня заробітна плата у «Прогресі» — ​близько 6 тисяч гривень, у «Західному Бузі» майже вдвічі менша. То про які стимули може йтися? — ​запитує Юрій Горбенко. — ​До того ж це підприємство самовільно захопило 72 гектари земель і завдало збитків на 97 тисяч гривень, що з’ясовано після перевірки. Водночас має 103 гектари невитребуваних паїв у селі Льотниче, які не обробляє, хоч оренду сплачує. 400 гектарів сінокосів і пасовищ використовують під ріллю.

Чому Микола Юнак не поспішає робити проектну документацію, проводити нормативно-грошове оцінювання та переводити сіножаті в ріллю, стає зрозуміло, якщо взяти до уваги, що за сіножать у Володимир-Волинському районі платять близько 300 гривень за гектар орендованої землі, а за ріллю — ​в середньому 1200 гривень. Різниця осідає в кишенях.

— Він влазить у масив серед поля і шукає по    1–2 ділянки. У нас таких вісім полів. З економічної точки зору це цілком невигідно. То спосіб, щоб захопити землю, а потім перепродати право оренди. Є різні схеми, бо буде ринок землі, — ​наголошує Олександр Вітрук.

P. S. Поки матеріал готувався до друку, напруження посилилося. Нещодавно фірма Миколи Юнака намірилася засівати спірні ділянки, на які є подвійна реєстрація договорів. Як повідомив Анатолій Вітрук, його працівники ледве не під техніку лягали. Протистояння триває.