Леонід Брежнєв та Володимир Щербицький – вихідці із Дніпропетровщини. В ті часи історію жартома ділили на три періоди: «допетровський», «петровський» і «дніпропетровський».
Володимир Щербицький, який керував Україною 17 років, вирішив померти росіянином. Чи здійснити самогубство?
У 2018-му виповнилося 100 літ від дня народження Володимира Щербицького — першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії України, який був біля керма УРСР упродовж 1972–1989 років
До його пам’ятника прийшли не з квітами, а з кувалдою
Молоді українці точно можуть згадати прізвище хоча б одного-двох українських гетьманів, але коли ви запитаєте їх, хто такий Володимир Щербицький, то відповідь дасть далеко не кожен. Між тим цей чоловік керував Українською РСР цілих 17 років, причому «найжирніших» — 1970–1980-х, про які з ностальгією і досі згадують люди старшого покоління.
Саме із цими часами порівнюють досягнення сучасної України. Так, тоді був дефіцит, «залізна завіса», несвобода, гоніння на церкву, русифікація, війна в Афганістані. Але була певна стабільність, передбачуваність, будувались міста та інфраструктура, добробут людей потроху зростав. Порівняно з масовими сталінськими убивствами, голодоморами та вивезеннями в Сибір той період СРСР — суттєве полегшення.
Але чомусь ніхто про Щербицького кіно не знімає і пам’ятників йому не ставить. Навіть навпаки — руйнує: у 2016 році люди в камуфляжній формі з молотом та болгаркою демонтували в тодішньому Дніпропетровську два барельєфи на алеї почесних жителів — Леоніду Брежнєву та Володимиру Щербицькому…
Але чомусь ніхто про Щербицького кіно не знімає і пам’ятників йому не ставить. Навіть навпаки — руйнує: у 2016 році люди в камуфляжній формі з молотом та болгаркою демонтували в тодішньому Дніпропетровську два барельєфи на алеї почесних жителів — Леоніду Брежнєву та Володимиру Щербицькому…
Україна ніби намагається стерти пам’ять про цього чоловіка. Кіно ж знімають про Василя Стуса, що його ув’язнили та довели до смерті при першому секретарю ЦК КПУ Володимирові Щербицькому… Який, до речі, ніколи не відповідав ні на листи Василя Стуса, ні на листи Михайлини Коцюбинської, ні на листи Олеся Бердника та інших дисидентів та представників інтелігенції. Українця зараз надихає пам’ять саме про них, а не про Щербицького. Бо він хоч і мав славу «міцного господарника», але був до останньої кісточки вірним провідником політики Москви.
Тим часом період Володимира Щербицького залишив глибокий слід на тілі України. Багато теперішніх наших проблем – родом звідти. Тому, зрозумівши часи Щербицького та його самого, ми краще зрозуміємо себе теперішніх.
Ідеальний служака Москви
Просте питання: якби не було прискореної русифікації та гоніння на все українське, чи мали б ми сьогодні війну на Сході? Чи обирали б ми так довго і криваво, куди нам іти – на Схід чи Захід?
При Володимирові Щербицькому відбулися фундаментальні демографічні зміни – більшість українців стали жити не в селах, а в містах, які стрімко русифіковувалися. Сам перший секретар, на відміну від свого попередника Петра Шелеста, завжди говорив та виступав російською і всю партійну та господарську документацію розпорядився перевести на неї. Більш ніж чіткий сигнал. Тож за 17 років при владі Щербицького кількість тих, хто називав рідною українську мову, зменшилась із 70 до 65 відсотків, а тих, хто нею публічно користувався, була ще меншою.
У 1972-му Щербицький, говорячи про «націоналістичні тенденції» в Україні, наводив такі приклади: не змогли присікти щорічних зборів біля пам’ятника Шевченкові; хор «Гомін» виконує націоналістичні обряди – колядки; забагато вихваляють давнину, зокрема гетьманів, – на Хортиці хочуть поставити етнографічний музей-село. До насильницького впровадження української мови (!) він зарахував: видання Пушкіна українською мовою, трансляцію українською мовою футболу на телеканалі по першій програмі (Щербицький дуже любив його і київське «Динамо». – Ред.), а також оголошення українською на пляжі у Севастополі – місті «російської слави».
Але аби особисто не бавитися з тими націоналістами («щоб у мене голова не боліла»), Щербицький знайшов для цього вірного пса – призначив секретарем з ідеології сумновідомого борця з українством Валентина Маланчука, який самовіддано втілював у життя ідею про «злиття націй».
Не дивно, що діаспора стала називати Щербицького «різником України». Олесь Гончар про ті часи писав: «Після валуєвських указів чорніших часів для мови українського народу не було. І перший нищитель мови – він, Щербицький».
Не дивно, що діаспора стала називати Щербицького «різником України». Олесь Гончар про ті часи писав: «Після валуєвських указів чорніших часів для мови українського народу не було. І перший нищитель мови – він, Щербицький».
Тісним був тандем Володимира Щербицького та керівника КДБ УРСР Віталія Федорчука, який розгорнув активну боротьбу з дисидентами, збільшивши штати. Про близькість із Щербицьким згадував сам Федорчук. На чому вона грунтувалась, можна зрозуміти з таких слів головного кадебіста України: «Ми працюємо на весь Союз, і ніякої України для нас не існує». Сам Щербицький наголошував: «Ми в Києві політичних рішень не ухвалюємо».
Словом, Москва мала в Україні ідеального служаку та гуляйтера – «управлінця-трудоголіка», який знищував будь-які прояви національної окремішності.
Жодного інтерв’ю за все життя
Щербицький належав до команди дніпропетровських і мав дружні стосунки із Леонідом Брежнєвим (кажуть, останній навіть бачив земляка своїм наступником). Від посад у Москві відмовився, але, будучи «першим хлопцем» в Україні, умів догодити Кремлю. 1981 року в Музеї Великої Вітчизняної війни (нині – Національний музей історії України у Другій світовій війні) відкрили «Зал Перемоги», де викарбували імена 10 тисяч воїнів — Героїв Радянського Союзу. Першим було прізвище Георгія Жукова. Але напередодні візиту до Києва в 1981 році престарілого Леоніда Брежнєва Щербицький розпорядився угорі вписати його прізвище, хоч чотири «зірки» генсека не були бойовими.
Як відданий комуніст, вивів на першотравневу демонстрацію після вибуху Чорнобиля
і свою родину.
За такої запопадливості керівник українських комуністів був непоганим управлінцем. При ньому сільське господарство зросло майже вдвічі, а промисловість – у 5 разів, хоч занадто велику частку в ній займала «оборонка». Це потім стало великою проблемою, коли оборонні підприємства втратили державне замовлення, не змогли переорієнтуватись на закордон, внаслідок чого багато людей опинилось на вулиці…
У побуті Володимир Щербицький був скромним, зібравши у своєму особистому сейфі за все життя лише 60 тисяч рублів. Приймав, кажучи сучасною мовою, непопулярні рішення. Відмовився, наприклад, від застіль на кордоні областей, коли київську делегацію зустрічали місцеві партійці. З колегами підтримував лише робочі та офіційні стосунки. Дослідник біографії Володимира Щербицького Юрій Латиш стверджує, що за все своє життя він не дав жодного повноцінного інтерв’ю.
Пішов сам. «Русскім»
Коли грянула горбачовська перебудова, яку спочатку називали прискоренням, Щербицький підтримав центр. І не тільки за звичкою, а й через те, що бачив потребу в модернізації радянського колоса. Але коли вирішив, що «птіца-говорун», як називали Горбачова, загрався в демократію, підтримував його лише на словах.
Сильним, а може, і найбільшим ударом для головного комуніста України стала Чорнобильська трагедія. Його звинуватили у приховуванні та нерозумінні її масштабів. А також у тому, що вивів Київ на першотравневу демонстрацію, коли столицю накрила хмара з Чорнобиля. Як відданий комуніст, до речі, привів на марш і свою родину. Нібито на організації свята наполягли в Москві. І, як завжди, слово центру для Щербицького було законом, не вистачило духу чи розуму відмовитись. А от в народу замкнутий перший секретар в умовах гласності втрачав популярність. На одному з мітингів його опудало пронесли до Дніпра і втопили.
Словом, наприкінці 1980-х рушилось усе, що Володимир Щербицький будував протягом свого життя, у що вірив. Це його дуже підкосило. У вересні 1989 року він подав у відставку. А вже через 5 місяців, 16 лютого 1990-го, помер – за один день до свого 72-ліття.
Є версія, що насправді Щербицький учинив самогубство, хоч офіційно вважається, що помер від запалення легень. Збереглася, зокрема, його передсмертна записка, де він розповідає дружині Раді, як розпорядитись майном та реліквіями після його смерті.
До речі, за словами Леоніда Кравчука, наприкінці свого життя Володимир Щербицький змінив національність на російську. До цього в анкетах він завжди писав про себе «українець», але помер росіянином.
Таким був його вибір. Такий, очевидно, він хотів нав’язати і всій Україні. Але вона зробила інший.
