Коли ні сірників, ні запальнички – в пригоді стануть… окуляри
Без сумніву, більшість із вас про це знає, а ті, хто читав дебютний алегоричний роман лауреата Нобелівської премії Вільяма Голдінга «Володар мух», що увійшов до рейтингу ТОП-100 найкращих книг усіх часів за версією журналу «Ньюсвік», — ще й надіслав на наш конкурс правильну відповідь
Зазначимо, таких було лише 13. Тож повторимо запитання, відповідь на яке для більшості не підказав і найрозумніший Google.
«Гарбуз із секретом» — 36 (2018)
Його призначення — спочатку лікувати, а потім — допомагати, бути необхідним, захищати, інформувати. Щоправда, можна використати й за іншим призначенням. Як, на відміну від колоритного персонажа дідуся Крилова, і здогадалися зробили герої твору, у назві якого переплелися шедеври Толкіна та Чуковського. За допомогою цього предмета вони подавали сигнал побратимам великого друга України Джона Маккейна. Тому й точилася за нього кривава боротьба. Боюсь, що і ви б у неї включилися, якби опинились у ситуації героїв твору. Написав нам цей шедевр «золотий» тезка автора комедії про дивовижний сон літньої ночі та присвятив його своїм батькам…
І ваші батьки, найімовірніше, мають або мали цей предмет, бо він є у більшості наших осель. Щоб допомагати, бути необхідним, захищати, інформувати…
То що ми заховали в гарбузі?
«На старість мавпочка недобачати стала, а від людей вона чувала, що то біда ще не яка, — аби дістати ОКУЛЯРИ…» — такий вигляд мають у перекладі Михайла Старицького перші рядки байки дідуся Крилова, оригінальна назва котрої «Мартышка и очки». Без сумніву, саме цей предмет захований нині в Гарбузі та, власне, на цьому слід поставити крапку, тобто просто натиснути опцію «надіслати» на стільниковому, але так було б нецікаво, бо не все відбувалося так просто. Байка про мавпочку з багатого арсеналу Крилова інтуїтивно, напевне, спала на думку відразу, але з огляду на те, що школу я закінчила ще в минулому столітті, то чомусь у лапках у тієї мавпи уява намалювала мені … годинник, тобто «Мартышка и часы». І стала я підлаштовувати отой годинник під вказані призначення — спочатку лікувати, а потім — допомагати, бути необхідним, захищати, інформувати. Виходило щось не дуже. Аж тут і мама нагодилася. І, хоча вона, на відміну від мене, гуманітарія, хімік, а школу взагалі не згадати й коли закінчила, проте відразу процитувала оті перші рядки байки, і тоді все одразу стало на свої місця. Респект матусі: звісно ж, це окуляри. Але тут уже у мене неабиякий азарт прокинувся і хотілося досконало все дослідити. Це я вже про Чуковського, Толкіна та «золотого» тезку Шекспіра. Щодо останнього, то перший, хто згадався, був Вільям Теккерей і його «Ярмарок марнославства», але там, здається, нічого подібного з подаванням сигналів побратимам великого друга України Джона Маккейна за допомогою окулярів по сюжету не спостерігається. Далі був Вільям Блейк, але той — поет і тому навряд чи… Отож, вирішила поки що «вільямам» дати спокій та перечитаному, що називається, до дірок у дитинстві Чуковському, і взятися за Толкіна. Зізнаюсь, останнього не довелось читати, але сагу про хобітів «Володар перснів» дивилась із превеликим задоволенням. Далі почала згадувати репертуар Корнія Чуковського. Логіка підказувала, що це мало бути щось добре відоме широкому загалу на кшталт «Доктора Айболить» чи «Мухи–Цокотухи»… Ага, ось вона, муха…Ну звісно ж, це «Володар мух» Вільяма Голдінга. Саме за цей твір автор отримав Нобелівську премію в 1983–му, як люб’язно підказав мені всезнайко «Гугл». І там насправді хлопчаки, котрі опинились на безлюдному острові, запалили вогнище за допомогою лінз окулярів, аби подати сигнал про допомогу. Щоправда, затія та закінчилася печально, але то вже зовсім інша історія… А моя на цьому завершується. Залишилося лише подякувати Грицьку Гарбузу за гарну забаву, котра і мозку не дає заіржавіти, і неабияк бадьорить!», — написала нам у листі лучанка Лілія Бондарук.
Зізнаємось, цього разу для нас було найважче визначати переможця серед історій, як шукалась відповідь. Виокремили дві. А потім вирішили: перемогу в конкурсі — і 150 гривень призових — надаємо лучанці Лілії Бондарук. А фрагмент історії Ольги Векерик із села Новий Двір Турійського району надрукуємо в нинішньому номері на 10–й сторінці, за яку вона отримає теж 150 гривень гонорару.
Ще два призи по 100 гривень завдяки легендарному Данилові Андрійовичу Поштаруку (директору і художньому керівнику Волинського академічного обласного театру ляльок, заслуженому діячу мистецтв України, заслуженому діячеві культури Польщі), який провів жеребкування серед 13 авторів правильних «есемес»-відповідей, дістануться Івану Куяві з Ковеля (Іван, десятикласник Ковельського НВС «ЗОШ I-III ступеня №13-колегіум», постійно розв’язує «Гарбуза» з мамою Катериною, татом Андрієм і молодшим братом Миколою) і Галині Слободі із села Павловичі Локачинського району, що на Волині («Пощастило із запитанням, бо син Сергій, який навчається у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, кілька років тому купив додому книгу Вільяма Голдінга «Володар мух»).
Переможців просимо надіслати на адресу редакції копії першої та другої сторінок паспорта та ідентифікаційного коду. А тепер настав час оголошувати нове завдання.
«Гарбуз із секретом» — 39 (2018)
На Заході при визначенні хто є хто в колективі шукають цей предмет на робочих місцях працівників. Кажуть, що він обов’язково має бути в людини–лідера. Не дивно, що його тезку довіряють тим, хто відповідає за гірничі комбайни чи космічні кораблі, але про це говорити не будемо…
Спустимось на грішну землю. Скільки кумедних історій чув чи не кожен з нас про машинки з водою чи вудилища, пов’язані з ним або з його відсутністю. А скільки виникало і виникатиме сімейних сварок! Бо часто хто ним володіє, той і головний у родині. Хоча наші предки про нього й не здогадувались, адже з’явився він у 1950–х. Предмет особливий. Справжня машина часу — майже миттєво може перенести нас від Роксолани до Юлії Тимошенко, із зими в літо, із Києва до Луцька, від Святослава Вакарчука до Андрія Шевченка чи навіть прямо до Петра Порошенка. Або просто допомогти приготувати їжу чи підстрахувати нас, коли раптом заснемо…
Що ми заховали у гарбузі?
Слово–відповідь треба надіслати до 30 вересня тільки у вигляді sms–повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «Парасоля», «Володар перснів», «Руслана Татарин»).
Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох.
А ще спеціальний приз — 150 гривень — отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну ([email protected]) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.
До зустрічі!
