«Ширінькагейт»: історія про Білла, Моніку та плями на синьому платті «відзначає» 20-річчя

Біллу Клінтону вже 72, Моніці Левінскі — 45. А з часу, коли вибухнув «Ширінькагейт», уже минуло два десятиліття. Проте й у наступні 20 років хтось навряд чи зможе «переплюнути» той гучний сексуально–політичний скандал у США під самісіньку завісу буремного ХХ століття

Драматичне дитинство, зміна прізвища  й доленосне рукостискання  з Джоном Кеннеді

 

Маленького Білла (повне ім’я якого звучить як Вільям Джефферсон) доля не балувала із самісінького дитинства. Скажімо, батька він втратив ще за три місяці до свого народження — той загинув в автокатастрофі. Малого спочатку виховували дідусь та бабуся, а трохи пізніше мама Білла вдруге вийшла заміж — за такого собі Роджера Клінтона. У 15-річному віці майбутній 42-й президент США змінює батькове прізвище — Блайт — і теж стає Клінтоном.
17-літнім юнаком влітку 1963-го Білл Клінтон у складі делегації від Національної юнацької організації бере участь у зустрічі з президентом США Джоном Кеннеді. Удостоївшись президентського рукостискання, хлопчисько Клінтон перебуває у цілком зрозумілому неймовірному захваті… й вирішує податися в політику.
Восени того ж таки 1963-го Кеннеді гине в результаті замаху. А за 30 років — 1993-го — Білл Клінтон стає президентом США…

Сивина в шевелюру — біс у ширіньку

Моніка Левінскі народилася 1973–го в заможній родині американських євреїв. До речі, її бабця по материній лінії звалася Броня Поліщук (Полєщук) — а в Білорусі буцімто досі проживають далекі родичі американської Моніки.
Після закінчення коледжу 22-літня дівчина перебирається до Вашингтона і стає практиканткою в Білому домі.

На той момент (йшов 1995 рік) Біллу Клінтону вже 49. Панові президенту вже давно «війнула в очі сивина», а окрім роботи, він переймається хіба що вихованням разом із дружиною Гілларі 15-річної доньки Челсі.
Одним словом, Біллові точно не до якихось адюльтерів. Хоча чолов’яга він таки імпозантний: як сказали б в Україні — ще козак хоч куди!

Клінтон до останнього все заперечував, зокрема й посвідчив під присягою, що у нього не було сексуального зв’язку з Левінскі.

Хто на кого першим поклав око і як закрутився роман між сивочолим президентом та юною брюнеткою–практиканткою — відомо хіба тому бешкетливому Амурові, який стрілив зі свого лука у серця (а може, і в якісь інші місця) Біллові та Моніці.
Хай  там  як,  у  проміжку  між  15 листопада 1995-го та 29 березня 1997-го у них «було» — і не раз. Зокрема, й оральний секс у знаменитому Овальному кабінеті, наслідком якого стали плями на синьому платті, які згодом детально обговорював чи не увесь світ…

Ой летіли дикі гуси — та й над Овально-оральним кабінетом…

Можна припустити, що за понад 200–літню історію Білого дому той Овальний кабінет бачив і не таке. Проте, вочевидь, 22–річна Моніка ще не затямила: про подібне краще мовчати. А найбільше — перед «найкращою подругою». Що візьмеш із тих американок — не чули вони української пісні «Ой летіли дикі гуси…» з її «Ти відкрий подрузі двері, / Але серце їй своє не відкривай!»

Ні, Лінда Тріпп після одкровень Моніки не стала «відбивати» у неї Білла. І навіть у «двері» не просилася. Вона (до речі, удвічі старша за Левінскі — практично ровесниця Клінтона!) телефонувала й випитувала нові подробиці пристрасних побачень, а під слухавку підставляла увімкнений диктофон…

Пізніше саме ці записи і те саме синє плаття (саме Лінда вмовила Моніку не прати його і зберегти оті плями як таку собі «пам’ять») стануть беззаперечними доказами того, що таки ж «було»!

Ганяли, як того кота:  не так за те, що сало ум’яв, — як за те,  що брехню сказав

Клінтон до останнього все заперечував, зокрема й посвідчив під присягою, що у нього не було сексуального зв’язку з Левінскі. Але незалежний прокурор Кеннет Старр ганяв бідного Білла (діючого президента США!), як того кота (приміром, чи можна уявити, що у нас Потебенько «ганяє» Кучму, Пшонка — Януковича, а Луценко — Порошенка? Відповідь очевидна: перефразовуючи того ж Леоніда Даниловича, «Україна — не США»).

Проте згодом ласий до юних практиканток «кіт» таки мусив піджати хвоста, опустити додолу брехливі оченята й підняти лапки догори…

17 серпня 1998 року Білл публічно визнає очевидне і просить вибачення в Гілларі, в Моніки, в американського народу і навіть лопоче щось на кшталт того, що він «не знав», що якщо «так» — то це теж називається секс. Чим іще більше змусив реготати увесь світ із тієї скандальної ситуації, яка увійшла в історію під назвами «Монікагейт», або ж «Ширінькагейт».

Процедура імпічменту щодо Білла Клінтона зайшла так далеко, як не заходила щодо жодного іншого президента США (адже прецеденти її «запуску» траплялися й раніше). І насамперед — не через ті злощасні «ширіньку» та «плями на платті», а через брехню під присягою. Але зрештою Клінтона таки «помилували», дозволивши тихцем добути другий президентський строк.