Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Чому для мене Майдан — ​це дзвонар, машиніст метро і хвора на ДЦП дівчина, яка відриває нитки з пакетиків чаю

Числа і роки забудуться, а вчинки людей житимуть у пам’яті століттями.

Волинь-нова

Чому для мене Майдан — ​це дзвонар, машиніст метро і хвора на ДЦП дівчина, яка відриває нитки з пакетиків чаю

Коли тривала Революція гідності, моїй старшій дитині було чотири роки, молодшій — ​два місяці, а найменша тоді ще не народилася. Тож, коли вони ходитимуть до школи і вивчатимуть історію України, я буду вже доволі зрілого віку — і уявляю, як одного дня допоможу їм з уроком на тему «Євромайдан»

Так само про Другу світову колись розповідали обидві мої бабусі, і я вірила їхнім ніде не зафіксованим історіям не менше, аніж сторінкам у підручнику. Виявляється, не всі фашисти були нелюдами, не всі «хлопці з лісу» мали бездоганну репутацію, не всі партизани були патріотами і вірними друзями… Але то була війна, коли серед неписьменних у своїй більшості селян не було можливості документувати події. Та що там документувати: вони, наївні, вірили, що від тогочасних жахіть можна сховатися у невеликій Грушівці (крихітне волинське село в лісах на кордоні Ковельського та Турійського районів). Кажуть, там згодом укривалися хлопці від армії. Таке собі місцеве Ельдорадо, яке оминуть усі біди.

Євромайдан відбувся ж у мирний час, коли винаходять роботів і літають на Марс… Не теракт, не несподіваний напад ворога. Я не впевнена, чи повірять мої вже тоді дорослі діти, що в європейській країні можна отак просто вбити в центрі столиці сотню людей і потім розвести руками: мовляв, так і не з’ясувало слідство, хто це зробив… Треба через чотири роки навіщось зносити імпровізований меморіал, аби відтворити події? А що робилося ці чотири роки? Чи не як жарт сприйматимуть згодом розповідь про те, що озброєний «Беркут» напав на мітингувальників, аби розчистити площу для встановлення… новорічної ялинки?

І найбільш болить, що є епізоди, які взагалі не розслідуються. Це вбивство Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Романа Сеника.

Чи повірять діти через кілька десятиліть у те, що зірки першої величини разом із простими киянами цілоденно мастили бутерброди і розливали чай, що ледь не в кожній оселі були напоготові пакунки з передачами «на Майдан», а незнайомі люди збиралися і вечорами ліпили вареники та пекли пироги для змерзлих у Києві хлопців і дівчат. У наспіх організованих наметових містечках діяла своя охорона, кухня, лікарська допомога. Це була ціла країна в країні з практично ідеальним управлінням та контролем, і навряд чи такий феномен колись іще повториться.

Я розповім про дзвонаря Івана Сидора (на фото), який усю ніч бив у дзвони Михайлівського Золотоверхого собору і так сповіщав киянам про біду і кликав на допомогу. Про машиніста метро Віталія Замойського, який попри робочі інструкції скористався спецзв’язком і в гучномовці у вагонах закликав людей вийти на Майдан і підтримати тих, хто там був. Про хвору на ДЦП Лізу Шапошник, яка нарізала лимони і відривала нитки від пакетиків чаю, аби ті не сплутувалися на розносах і склянки з напоєм не переверталися, коли ти береш одну і через оті нитки тягнуться інші. Про подружжя пенсіонерів з Івано-Франківська, яке передало на потреби Майдану більше десяти тисяч гривень…

Але поки що мій піднесений тон змінює дійсність. Через чотири роки за вбивства понад сотні людей до реального терміну ув’язнення ніхто не засуджений! Із більш як чотирьох сотень осіб, яким повідомили про підозру, половина — ​це високопосадовці і правоохоронці. Зважаючи на такий контингент, уже й не дивуюся, що у справі про масові розстріли (тільки 20 лютого 2014 року зранку вбили 48 осіб) знищена більшість доказів і, зокрема, вся документація, пов’язана зі зброєю. Голова тимчасової слідчої комісії Геннадій Москаль заявив, що одразу після вбивств вимагав від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова опечатати зброю спецпідрозділів, у яких були снайперські групи. Цього не зробили.

Я намагатимуся не забути, що велика частина справ, переданих до суду, гальмується вже на етапі підготовчого засідання. Розгляд справи згідно із законодавством має бути призначений протягом 15 днів. Але в реальності цей етап триває місяцями. Адвокат сімей Небесної сотні Євгенія Закревська із сумом констатує, що судді не хочуть братися за ці справи, бо вони важкі: мають багато епізодів та учасників. Вона стверджує, що цим користуються адвокати обвинувачених і завжди подають усе, що тільки можна: просять повернути обвинувальний акт, закрити справу, змінити підсудність. Каже, часто суддям простіше не перейматися, а просто повернути обвинувальний акт у прокуратуру. І далі — ​все по колу.

І найбільш болить, що є епізоди, які взагалі не розслідуються. Це вбивство Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Романа Сеника. Відомо тільки, що Нігояна вбили мисливським набоєм, спорядженим картеччю. І все. У випадку Жизневського і Сеника це були патрони для примусової зупинки транспортних засобів, які використовуються тільки у Міністерстві внутрішніх справ. І крапка. Батькам Сергія Нігояна снилося, що син каже, ніби знає, хто випустив у нього кулю, і на все свій час…

Я вірю, що коли виростуть наші діти, ми не розказуватимемо їм про такі сни і не ховатимемо очі, коли вони питатимуть: «А як покарали винних?», «Де меморіал загиблим?» — ​і головне: ​«Що змінив Євромайдан і навіщо це все було?»

Telegram Channel