«Якщо Бог дав такий дар, то мушу його розвивати»

«Якби не допомагала, то ніхто й не звертався б»

Від нашої першої розмови із Лідією Сас минуло чимало часу, а потік відвідувачів до неї тільки зростає. Нинішньої осені, прибираючи опале листя в саду, жінка спіткнулася, серйозно травмувала ногу.

— Відмовити приїжджим здалеку  важко. Але мушу підлікуватися. Бо  ​працювати з гіпсовою пов’язкою, сидячи, дуже складно. З різними проблемами до мене приходять. Часом запитують журналісти, чи завжди можу зарадити. Звичайно, є випадки, коли скеровую хворих до лікарень. Але якби я людям не допомагала, то ніхто й не звертався б, — ​усміхається пані Лідія.

Два роки тому напросився до неї в гості польський тележурналіст, знімав репортаж. І був неабияк подивований, коли через 5 хвилин після знайомства почув від луцької цілительки вичерпну характеристику стану свого здоров’я. «Навіть про зламаний колись палець сказала», — ​прокоментував тоді сеанс діагностики Пшемек Косаковський…

Вроджені здібності, помножені на постійне навчання та працю над собою, — ​це і є секрет Лідії Сас. У дитинстві дівчинка із села Веселе Луцького району відчувала, що її буквально притягувало до металевих предметів — ​ложки, виделки, ножі та монети «клеїлися» до рук. Домашні тварини завжди мостилися поруч, особливо, коли чекали потомства, неначе відчували, що Ліда їм зможе допомогти. А вона найбільше любила слухати розповіді старших людей про місцевих знахарів. Були і в їхній родині по батьковій лінії жінки, які зналися на травах, уміли рожу спалювати…

Любила слухати розповіді старших людей про місцевих знахарів. 

— Якось, виганяючи на пашу корову, я сказала татові, щоб якнайшвидше здав її, бо пропаде худібка. Батько спочатку лише посміявся, але я настоювала, тож, подумавши, він все ж відвів корову в Торчин до ветеринара, і той підтвердив згодом, що до ранку тварина не дожила б. А тоді мені було всього 15 років, — ​згадує цілителька. — ​Іншого разу тато поскаржився, що в нього болить вухо. Я хотіла покласти на нього руку, але долоня чомусь потяглася до потилиці. Річ у тім, що наш батько повернувся з війни пораненим і в його голові залишилися осколки. І я це відчула. 

Спочатку Лідія діагностувала та лікувала рідних і знайомих, але потім коло пацієнтів стало збільшуватися. І вже в дорослому віці жінка зрозуміла, що дані Богом здібності потрібно розвивати, адже вона відповідає за здоров’я і життя своїх пацієнтів. Інтерес до нетрадиційної медицини спонукав учитися. Уже маючи трьох дітей, Лідія Антонівна закінчила курси біоенергетики в Києві, факультет фізичної реабілітації в одному з вишів Луцька. Не соромиться й досі звертатися за консультацією, коли є в тому потреба, до сина, який працює лікарем. Уже й онука здобуває вищу медичну освіту й може дати слушну пораду бабусі, яка поділилася з нею «генами цілительства».

Приїжджають пацієнти навіть з Італії

Лідія Сас каже, що добре піддаються її лікуванню депресії, безсоння, алкоголізм, безпліддя, виразки шлунка, 12-палої кишки, шкіри, ендокринні захворювання та інші недуги. Років два тому в Лідії Антонівни на прийомі я зустріла жителя Мілана. Синьйор Вітторіо Антоніотті разом із дружиною Тетяною мав змогу лікуватися в Італії, але вважав, що в тих випадках, коли аптечні препарати можна замінити фітотерапією, методами народної медицини, — ​цим варто скористатися.

— Я переніс складне кардіохірургічне втручання, зокрема шунтування серця. Маю також захворювання судин ніг. Тому час від часу доводиться підліковуватися і в Мілані, і в Луцьку. Мушу визнати, коли дружина вперше привела мене до синьйори Лідії, я сумнівався. Але як відчув, що мені стає легше, то ці сумніви відпали, — ​зізнався італійський пацієнт Лідії Антонівни.

А від пані Тетяни ми довідалися, що ліки, які виготовляє цілителька, передають багатьом волинянкам-заробітчанкам. На перших порах, коли жінки не мають офіційного дозволу на проживання в Італії, їм недоступні медичні послуги. І в аптеках без рецепта придбати необхідні ліки неможливо. Тому й чекають наші землячки передач із дому.

У Луцьку також доводилося чути чимало історій про те, як жінка рятувала життя хворим своїм даром діагностувати недуги. Був випадок, коли до пані Лідії привезли дитину, батьки думали, що у неї болить голова через протяг. А цілителька запідозрила пухлину головного мозку. За її порадою рідні повезли дівчинку до Києва. Онкологи там підтвердили діагноз, вчасно прооперували, і все закінчилося добре.

— Часто подружні пари звертаються, в яких довго нема дітей. Потім приїжджають уже з малечею, — ​радіє за таких пацієнтів Лідія Антонівна, зізнаючись, що тримає на такий випадок цукерки та печиво, аби в новонароджених доля була солодкою. А загалом у Лідії Сас цих «похресників» не одна сотня.

І на масаж завжди багато людей приходить. Кажуть, пані Лідія наче бачить руками, де потрібне її втручання. Особливим попитом користується медовий масаж, який відновлює нормальну роботу суглобів, допомагає при артрозі, радикуліті, остеохондрозі, а також позбутися целюліту. А дехто каже, що навіть не торкаючись тіла, цілителька полегшує біль.

— Іноді достатньо зняти з людини негативну енергію, провести корекцію біополя — ​і стає легше. Накладу руки, прочитаю молитви — ​і хворий відчуває в собі зміни. Якщо дав мені Бог такий дар, значить, треба його застосовувати, розвивати, — ​переконана Лідія Сас.

Оксана КРАВЧЕНКО