Чи згодні опинитися поруч із цими небезпечними рибинами у воді?
Поплавати з акулою
Як би ви відповіли на запитання, чи згодні опинитися поруч із цими небезпечними рибинами у воді? Уявіть собі, знайдуться люди, які будуть ще й міркувати над відповіддю. «А якщо побризкатися спеціальним розчином, то можна і спробувати — вони ж мене не відчуватимуть», — мій 17-річний син своєю реакцією зайвий раз підтвердив висновки вчених про особливості мислення підлітків
Дорослі, які відповідали на це ж питання, швидко й однозначно казали «ні». Підлітки у підсумку теж так відповідали, але думали над відповіддю значно довше. Схильність до ризику і твереза оцінка надзвичайності ситуації до 20 років насправді значно інші, аніж у 20+. Причина того, чому юнаки і дівчата часто невиправдано ризикують життям, роблять очевидні дурниці (особливо, коли поруч друзі), полягає у тому, що певні зв’язки у їхньому мозку ще формуються.
Думаю, такі особливості віку дітей мають тримати дорослих у тонусі.
Я вкотре повертаюся до теми життя із підлітком тому, що вона завше гаряча для сімей, де є особи такого віку, і тому що вичитала нову корисну інформацію, яка може пригодитися знервованим, засмученим і спантеличеним мамам і татам. Вона – про подальший розвиток мозку. Дослід із запитанням про акул дав інформацію про те, що у підлітків голова працює зовсім інакше. Відстежували активність мозку під час пошуку відповіді на питання про небезпеку: грубо кажучи, у дорослого нейронний зв’язок формується навпростець, а в підлітка – околицями. Рішення приймається довше. А ще ж є особлива схильність до ризику, підсилена компанією друзів! Частина мозку, відповідальна за аналіз емоцій і заохочення (лімбічна система), у підлітків порівняно з дорослими виявилася дуже чутливою до похвали за екстремальні вчинки. У той же час відділ мозку (префронтальна кора), завдяки якому ми стримуємося від непотрібного ризику, у підлітковому віці ще формується. Гарно врівноважувати цю перекошену гойдалку може здорове навколишнє середовище, насамперед освітнє. (Ці висновки наукової інституції оприлюднила когнітивний нейробіолог Сара-Джейн Блекмор.) У той же час у підлітка добре розвинуті пізнавальні процеси і здатність до мотивації. Він готовий вчитися і після школи, і добре, коли так і є, бо це «хороші впливи».
Є чудове порівняння психотерапевта Найджела Латта про життя з важким підлітком: уявіть, що до вас тимчасово підселили психічно неврівноваженого родича, – звичайно, ви не будете гніватися на його «заяви» чи певні випади: а шукатимете, як організувати співжиття так, щоб воно влаштовувало більш-менш усіх. (Ідеться про уміння дорослих не «впадати в нерви», залишатися при здоровому глузді, а не про ставлення до сина чи доньки поблажливо, як до хворого, про вседозволеність і безконтрольність.)
Думаю, такі особливості віку дітей мають тримати дорослих у тонусі: наші начебто досвідчені та мудрі члени сім’ї все одно потребують батьківського нагляду до часу, поки принаймні плавання з акулами не видаватиметься їм захопливою пригодою.
Маю надію, в отих тезах ви розгледіли щось корисне для себе. Якщо ж хочете поділитися своїми здобутками чи родинним досвідом — пишіть на електронку: [email protected] або ж [email protected].
