«Мені б… заміж» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.81 € 31.55
«Мені б… заміж»

«Не маєш кого любити? Ось тобі — кіт».

Фото pinterest.com.

«Мені б… заміж»

Мудра казка про те, як зрозуміти, що для вас своє і що – чуже

Бабуся на прохідній безцеремонно зачинила перед нею двері і рикнула:

— Чого тобі?

— Мені б… заміж, — прошепотіла вона.

— Дивіться, куди зібралася, — усміхнулася стара. — А навіщо тобі?

— Щоб любити когось, — видихнула дівчина і почервоніла

— Отож, не маєш кого любити? — незвично ласкаво запитала стара. — Ну, це ми зараз швидко виправимо, — заспокоїла бабця і, понишпоривши під своїм столом, тицьнула їй у руки кошеня, яке взялося нізвідки.

— На, люби. Іди, — наказала «зла відьма», не давши навіть відкрити рот нареченій–невдасі. — І поки не полюбиш — не приходь.

Кошеня було жалюгідне — худе, брудне і вічно голодне. Згодом воно обросло красивою густою шерстю, пихою і байдужим ставленням до господині. Любити його було нелегко: кіт завзято відмовлявся ходити в свій туалет, точив кігті об шпалери, чатував у темряві та кидався на ноги, болісно впиваючись кігтями і зубами. Потім, залишивши ці дитячі забавки, почав «свою розмітку» на туфлях, шубі, ліжку, килимі, дверях, книгах.

Спочатку вона хотіла його каструвати, але потім подумала, що навряд чи зможе пояснити старій відсутність у кота такого важливого органа та облишила цю ідею. І як такого любити? Вона намагалася з усіх сил, але тварина у відповідь тільки паскудила у її косметичку.

Не можу я такого любити. І навіть не знаю, чи потрібна йому моя любов.

— Ось ваш кіт, — дівчина простягнула бабці добре вгодованого, чистого, доглянутого, гарного кота. Той зістрибнув на підлогу і став тертися об ноги «старої відьми», щось привітно мурличучи. — Не можу я такого любити. І навіть не знаю, чи потрібна йому моя любов.

— Вона необхідна всім, — повчально сказала стара. — А приходити до мене випрошувати заміжжя нема чого.

— А я туди більше не хочу, — посміхнулася дівчина.

— Ось воно як, — здивувалася бабця і перший раз уважно глянула на неї. — А навіщо тоді?

— Щоб мене любили, — заявила панянка.

— Ну, звичайно, навіщо ж іще, — невдоволено хмикнула старенька. — Знаєш що, іди на роботу, там у тебе є Ігор Семенович, він любить тебе без пам’яті. А тут тобі нема чого робити, — сказала, як відрізала.

Ігор Семенович і справді був у її житті. Дивився на неї довгим тужливим поглядом, але підійти не наважувався. Минулого року на корпоративі вони опинилися за одним столиком, і він торкнувся її руки. Вона була волога, м’яка, неприємна. «Добре, що інших подробиць про нього я не знаю», — з полегшенням подумала тоді та пересіла за інший столик.

Дорогою вона наказала собі: «Треба спробувати!» — і запросила Ігоря Семеновича на чашку чаю. Чаювання закінчилося у неї вдома. М’якими, вологими і неприємними у Ігоря Семеновича виявилися не лише руки. «Нічого, це не головне», — суворо поставила дівчина себе на місце та погодилася зустрітися з ним завтра. Потім післязавтра, потім поїхати разом відпочити, а згодом переїхати до нього.

Дні потягнулися тужливі, сонні, сірі. Ігор Семенович зазирав у вічі та був готовий виконати будь–яке її бажання, але вони всі пропали. Крім одного — втекти світ за очі.

— Не хочу так більше, — з гіркотою сказала вона бабці, коли побачила її біля прохідної.

— То ти, люба моя, сама не знаєш, чого хочеш, — пробурчала стара. — Ось що, іди додому і подумай, чого хочеш, а чого не хочеш, що подобається, а що — ні. Що твоє, а що «чуже», «наговорене». «Своє» залишай собі, а мотлох усякий мети мітлою, — і з цими словами бабуся вручила їй мітлу та підштовхнула до виходу.

«На чому ж ви будете літати, бабцю?» — хотіла сказати ущипливо, але вчасно зупинилася.

Насамперед вона викинула мітлу, потім старі речі, які вже кілька років припадали пилюкою в шафі, потім журнальний столик, який був страшенно незручним і водночас страшенно модним, потім усе, що «може, колись стане у пригоді», але так жодного разу не стало, туди ж відправила журнали з «правильними» порадами з організації «правильного» життя, незугарні штори, які її давно дратували, але ідеально підходили її кухні згідно з ученням фен–шуй, помила брудне вікно, яке ледь пропускало світло, виявила, як багато непотрібного, зайвого, непрактичного розкладено на поличках, у шухлядках, коробочках, розіпхано по кутках.

Змітаючи сміття, вона побачила на підлозі свій старий акварельний малюнок. Витерши з нього пил, із сумом подумала, як давно не малювала.

Фарби та пензлі знайшлися майже відразу, вони немов чекали її за дверцятами старої шафи, що скрипіла. Передчуваючи давно забуте задоволення, вона занурила пензлик у фарбу.

…У цей момент у двері постукали.

Перед нею стояв симпатичний молодик з бабиною мітлою в руці.

— Вибачте, дівчино, це не ваша мітла?

Юлія СЕРІНА
Джерело: fit4brain.com (http://fit4brain.com/10519). Переклад: tutkatamka.com.ua.