Курси НБУ $ 29.25 € 31.34

Маленький простір

У моєї доні – вільний час: поробила уроки, займається своїм – «вишуковує» (уже 20 хвилин!) щось у телефоні. А мене так і крутить вказати, що ліпше би книжку взяла до рук чи прогулялася. Думаю, що «от я в її роки…» Та пригадую, що ми домовлялися «про півгодинки» і своє крутіння пригашаю. Навмисно відновлюю спогад, як я «у її роки» приклеїлася до «Дітей капітана Гранта», а мама сварила мене, що не йду помагати полоти картоплю. Їй  теж хотілося зразкової доньки. Маю ще один аргумент – собі ж: свого часу моя вчителька російської мови і літератури Валентина Іванівна розповіла нам, учням, як мало їй інформації дає «той ящик» (телевізор), але підсумувала несподівано: мушу дивитися і небажане, бо ж в учительській обговорюють, і я не можу собі дозволити зовсім не орієнтуватися. (Тепер би сказала мушу «бути в тренді».)

Коли мала дитина навчиться гратися сама – милуємося і тішимося, що от вміє себе забавити і мамі дає час. Коли дитя – у підлітковому віці – привчаємося до його бажання зачинитися у своїй кімнаті – все-таки засилля інформації про особливий вік справляє враження на батьків. Та чомусь переслідуємо увагою, коли починає «вбиратися в пір’я». Я проти сидіння дочки у телефоні, але нині це світ інформації. І хай для мене, мами у 40+, питання, якими цікавиться 9-літня дочка, поверхові і смішні, я себе стриножую: всьому ж бо свій час. 

Вчитися долати «нудно» не менш цінно, ніж гра! Вміння давати собі раду у своєму просторі тепер і в майбутньому необхідне! 

Важко поважати простір дитини, бо він якийсь незграбний і видається не таким уже важливим те її заняття чи гра. Але для дитини він архіважливий: це територія її розвитку, становлення її особистості від маленького. Особистий простір часто пов’язаний зі своїм місцем. Не в кожної сім’ї є можливість дати дитині окрему кімнату. (Це у книжках іноземних авторів є купа порад про відселення немовляти! Мовляв, хай вчиться давати собі раду.) Тож, коли дитя весь час «на очах», мимоволі стежиш, що воно там робить, – і починаються… поради, вказівки, спонуки… А не треба. Лишіть його у спокої в «його» куточку. Якщо малому цікаве те заняття, якщо не питає про щось – то нехай… І навіть, коли вже нецікаво, коли не знає, до чого вчепитися, – все одно не поспішайте з порадами. Бо вчитися долати «нудно» не менш цінно, ніж гра! Вміння давати собі раду у своєму просторі тепер і в майбутньому необхідне! Це здатність переорієнтувати себе, що зароджується від «коли нудно», а потім поширюється і на «коли сумно, тривожно, боляче»… Корисна штука і в дитячому віці, і в дорослішому! Людині без самоспостереження і роздумування не обійтися, і робота рідних – берегти отой простір і підтримувати його.

Буває дорослі так недооцінюють дітей! Дивиться cусідський хлопчик мультик, а мама спершу милується зосередженістю дитини, а тоді береться розжовувати їй зміст. Не треба збивати смаку, можна після мультика порозпитувати, про що він був і що зачепило. Ставити питання – спонукати поміркувати – оце дуже гарна зарядка для мозку. Слухати маленького мудрагеля – і підтримувально усміхатися (жодних зверхніх зауважень «о, те мале щось і петрає»). Як каже моя любима Світлана Ройз про спадковість і виховне середовище, «бережлива присутність у житті дітей багато що може трансформувати». Ніде правди діти, бережливо виходить не завжди. Та, як кажуть, прагнення – це перший крок до досконалості. 

Пишіть про своє виховне середовище на електронку: [email protected] або ж [email protected]

Telegram Channel