Пацієнти називали її святою Софією - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.29 € 33.55
Пацієнти називали її святою Софією

У роки Першої світової війни лікар Окуневська допомагала українцям у таборах.

Фото: google.com.ua.

Пацієнти називали її святою Софією

Перший доктор медицини серед жінок в Австро-Угорській імперії, активна громадська діячка, різнобічно обдарована особистість, подруга Ольги Кобилянської, таємне кохання Василя Стефаника… Це все про Софію Окуневську-Морачевську, видатну українку, лікаря-гінеколога, напрацювання якої фахівці-онкологи використовують і досі

Стала лікарем у той час, коли дівчатам атестатів не видавали

Софія Окуневська народилася 1865 року у селі Довжанка на Тернопільщині в сім’ї священика, який походив з давнього українського роду Окунів. Мала 5 років, коли померла її мати. Дівчинку віддали на виховання в сім’ю тітки, дружини громадського діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича. Росла вона в компанії двоюрідної сестри — ​майбутньої письменниці Наталії Кобринської.

Неординарно складалася доля батька Софії, який у зрілому віці зацікавився медициною, відмовився від священичого сану, вступив до Віденського університету, а згодом став повітовим лікарем у Сторожинці, що на Буковині.

Напевне, гени батька далися взнаки, бо Софія теж марила медициною ще з дитинства. Однак у той час це було за межею реальності, оскільки дівчатам після закінчення школи навіть атестатів не видавали. Але Окуневська пробила цю стіну своєю обдарованістю й наполегливістю, і у 1885 році блискуче склала екзамени у Львівській академічній гімназії.

Наступний етап — ​навчання в університеті. В Австро-Угорщині двері вищого навчального закладу для жінок були закриті, вони могли бути хіба що медсестрами. Тому Софія поїхала вчитися у Швейцарію, де таких обмежень не існувало. У 1895-му в Цюриху вона закінчила медичний факультет і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині, що було справжньою сенсацією.

У Швейцарії Окуневська зустріла своє кохання. У 1890-му вона вийшла заміж за Вацлава Морачевського, уродженця Варшави, який теж був лікарем і залишив помітний слід у польській та українській культурах. Там народилися їхні діти — ​син Юрій та донька Єва.

Софія повернулася до Львова, але застосувати знання на практиці їй не дозволили.Тоді родина переїхала до Чехії, у Карлові Вари, де можна було відкрити приватну практику. Лише 15 березня 1900 року диплом Окуневської затвердив Краківський університет, про що сповістили всі газети Австро-Угорщини. З великими труднощами Софія Окуневська-Морачевська отримала місце лікаря у Львові в «Народній лічниці», якою керував її родич — відомий учений і громадський діяч Євген Озаркевич.

Уперше почала рятувати жінок  від раку… радієм

«Народна лічниця», створена за великої моральної і матеріальної підтримки митрополита Андрея Шептицького, надавала безоплатну лікарську допомогу хворим із незаможних верств «без різниці віросповідання і народності». У лікарні спочатку було відкрито 4 відділення: терапевтичне, очне, хірургічне і гінекологічне, де працювала Софія Окуневська-Морачевська. Вона від дня заснування лічниці і до своєї смерті опікувалася пацієнтками цього закладу. За безкорисливість і чуйність жінки часто називали її «святою Софією».

Тут доктор Окуневська започаткувала лікування раку шийки матки радієм за методикою Марії Склодовської-Кюрі, вперше у Західній Україні застосувавши променеву терапію. Окрім самовідданого служіння хворим, разом із Євгеном Озаркевичем вона працювала над створенням словника української медичної термінології, була ініціатором заснування школи акушерів-гінекологів, розробила методику підготовки середнього медичного персоналу, організувала курси для сестер милосердя та акушерок, брала участь у виданні медичного журналу «Здоровлє»…

У 1895 році в Цюриху вона закінчила медичний факультет і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині, що було справжньою сенсацією. 

Працездатність та різнобічні здібності жінки, яка кинула виклик тогочасному суспільству, дивували. З юних літ Софія Окуневська мала талант до музики і красного письменства, її твори друкувалися в альманасі «Перший вінок», що з ініціативи Наталії Кобринської за співпраці Олени Пчілки і підтримки Івана Франка вийшов 1887 року у Львові. Під псевдонімом «Єрина» Софія опублікувала повість із міського життя «Пісок! Пісок!»

Ольга Кобилянська, яка перші свої оповідання писала німецькою, згадувала, що саме Софія вловила її талант і спонукала творити рідною мовою. Захоплювався цією унікальною жінкою і Василь Стефаник. Письменник, за спогадами спільних знайомих і друзів, був таємно у неї закоханий. «Я читав ваш послідній лист, і мені ставало якось добре… Ви чули мою муку та й мене трохи врозумили, бо-сте казали: душа менше стане самотня, ніж є», — ​писав Василь Стефаник до Софії Окуневської-Морачевської навесні 1897-го.

У роки Першої світової війни, коли багато українців потрапило в табори, Софія поїхала туди добровільно, щоб надавати потерпілим медичну допомогу. У 1915-му вона працювала лікарем у таборі українських виселенців у м. Гмінді, згодом — ​у Святобожищі в Моравії. Це був виклик австрійському урядові, що перекреслював її подальшу кар’єру лікаря і вченого. Усвідомлюючи ризики, Окуневська все ж свідомо демонструвала свою громадянську позицію.

Після концтаборів перша в Австрійській імперії жінка-лікар знову повернулася до Львова. Вона офіційно розлучилася з чоловіком, який зрадив її, продовжила приватну практику і почала викладати медицину. Через кілька місяців трапився ​черговий страшний удар — ​19-літня донька Єва наклала на себе руки. Тільки через рік вбита горем матір знайшла в собі сили повернутися до пацієнтів і громадської діяльності.

В останній період свого життя пані Софія мешкала у кам’яниці, де розташовувалася майстерня художника Олекси Новаківського. Відвідувачі її оселі згадували, що там скрізь сушилися оберемки лікарських трав і запах був, як в аптеці. Лікар Окуневська казала, що в Україні це старий, але занехаяний спосіб лікування. Єдиним добрим спеціалістом із траволікування вважала Івана Липу. Часто повторювала: «У Німеччині та Швейцарії таких спеціалістів багато, і з них там не сміються, а поважають більш ніж доктора, який лікує хімікаліями».

Урятувавши тисячі життів, Софія Окуневська сама померла від гнійного апендициту, бо поруч не було нікого, хто б міг допомогти.

Оксана КРАВЧЕНКО.