«Но пятий наш совсєм нє такой?» – Та ні – «такой»! Але «нє совсєм»… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.62 € 27.24
«Но пятий наш совсєм нє такой?» – Та ні – «такой»! Але «нє совсєм»…

Волинь-нова

«Но пятий наш совсєм нє такой?» – Та ні – «такой»! Але «нє совсєм»…

Перший – той, що Леонід Макарович – знаний хитрий лис. То ж треба було так філігранно й одномоментно «перевзутися»: з ідейного комуняки – у «правдивого патріота»! Тим часом із державою та всіма нами в 1991–1994-х коїлося щось несусвітнє – одні «кравчучки» чого варті…

Сергій ХОМІНСЬКИЙ, доцент кафедри соціальних комунікацій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Другий також був рудим, але не лисом. І теж Леонідом, але не Макаровичем. Саме за Даниловича спритні «хлопці» розтягнули українську промисловість. Хтось прихопив собі десяток заводів, інший – кілька металургійних комбінатів. Ну а комусь довелося «виступіть по мєлочьовкє» – обмежитися півдюжиною кондитерських фабрик. Може, 1994–2005-ті нам і запам’яталися б чимось кращим, але на початку другого строку Кремль надійно впіймав «Леоніда ІІ» на гачок під кодовою назвою «Справа Гонгадзе»…

Третього – Віктора Андрійовича – більшість і досі не може згадувати спокійно. Починають нервувати і навіть плюватися. Мовляв, величезні помаранчево-революційні сподівання обернулися грандіозним пшиком. Автор цих рядків, щоправда, належить до малесенької жменьки тих, хто вважає «клятого бджоляра Юща» щонайменше не найгіршим з усього півдесятка наших «гарантів». Хто його знає, як би воно могло повернути, якби тоді – у 2005 му – на провідних ролях опинилися не тимошенки-луценки-зваричі-рибачуки, а справжні «нарвані» на кшталт Уляни Супрун чи Наталі Яресько. Хай там як, а про «Геть від Москви!», «Героям Слава!», безвіз, НАТО і Томос по-справжньому говорити почав саме він…

Четвертого навіть на ім’я згадувати не хочеться. Цілком вочевидь будучи грандіозним йолопом, він якимось дивом зміг допхатися до найвищої у державі посади, перебуваючи на якій, швидко довмівся довести, що ми його таки ще дуже недооцінювали! Проливши ріки крові й спробувавши штовхнути Україну в провалля, та сволота зуміла накивати п’ятами, хоч тепер і засудили ми його заочно на 13 років…

А ось як бути з «п’ятим»?

– Соціальна справедливість з’явилася? – Дзуськи! Хтось ледве животіє, а в когось – з горла пре...

– На відповідальні посади різних рівнів тепер призначають лише відповідно до професіоналізму, патріотизму та порядності? – Дуля з маком! Те саме кумівство і сватовство: хай у когось буде три «червоних» дипломи і рівень IQ «під 200» – на посаду все одно призначать коханку (сина, племінника тощо) котрогось із викопоставлених корупціонерів (і якщо на загальнодержавному рівні це ще іноді дає збій, то на регіональному працює абсолютно безвідмовно!).

– АТО, яка мала тривати «години, а не місяці», вже давно закінчилася? – Еге ж – скоро заверне на п’ятий рік, хай уже й під назвою ООС. А найгірше, що хлопці, які направду місяцями й роками жили і живуть під ворожими обстрілами в окопах та бліндажах, потім ще муситимуть щось доводити і збирати довідки (якщо виживуть!). Тоді як навіть статус «УБД» вже одержали чи не десятки тисяч, по-правді сказати, «лівих» людей, які тієї війни і близько не нюхали… А за десять літ – на додачу до пільг, які вже мають, вони ще й обвішаються оберемками ювілейних медальок і таке-е-е нам заливатимуть про свої «бойові подвиги»!

Одним словом, «зрада-зрадонька»…

І таки ж наберуся нахабства стверджувати, що «нє совсєм»…

Бо нарешті трохи «декомунізувалися». І маємо ту асоціацію з ЄС. І безвіз. І Томос (справжнісінького чиряка на сраці Путіна!) вже також маємо!

І над Києвом (до якого той самий кремлівський покидьок вихвалявся дійти протягом двох тижнів!) гордо таки майорить синьо-жовтий прапор. І Харків (над яким брудна ганчірка-«триколор» навесні 2014-го трохи все ж повисіла) – також наш! І Одеса з тепер уже Дніпром! І навіть Маріуполь – український! А без нього

(500 тисяч населення і 7 % ще «довоєнної» української економіки!) окуповані Луганськ і Донецьк з околицями – в економічному плані чиста тобі «Лугандонія».

Ось уже й Угорщина щось трішки «підкисла». Схоже, в Будапешті допетрали: так просто Закарпаття в нас вони не відтяпають. І у Варшаві, здається, починають розуміти: на українсько-польський конфлікт часів Другої світової варто дивитися трішки об’єктивніше, а не виставляти одних кровожерливими зарізяками, натомість інших – безневинними ягнятками.

Але й «переможну перемогу» я б також не оголошував. Владу таки треба міцно тримати за зябра. Аби усвідомлювала: коли що – поміняти рука не здригнеться…