Не читайте — бо Лебідь прокляне! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.78 € 30.12
Не читайте — бо Лебідь прокляне!

А ось про 90-літнього Патріарха Філарета митрополит Павло нещодавно заявив, що той «цілується з бісом» і досі є «агентом КДБ».

Фото: google.com.

Не читайте — бо Лебідь прокляне!

Одіозний митрополит Павло готується до 25-річчя свого намісництва у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі

Батьки назвали його Петром, але у 28-річному віці він постригся у чернецтво і прибрав ім’я іншого первоверховного апостола — ​Павла. Перші три десятки років його життя майже нерозривно пов’язані з рідною Волинню — ​проте невдовзі він робить блискучу кар’єру в Києві. Маючи високий сан митрополита, він користується титулом «Вишгородський і Чорнобильський» і насправді не має у підпорядкуванні власної єпархії. Але воно йому не дуже й треба. Адже впливу в цього архієрея — ​хоч відбавляй. Уже впродовж майже чверті століття він є намісником величезної православної святині — ​Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

За цей час він спромігся «вляпатися» в силу-силенну скандалів. Відбирав телефони у журналістів, намагався «трохи посунути» важко хворого (але ж іще живого!) митрополита Володимира, сварився на в’їзді в лавру з патрульним поліцейським, який посмів зупинити його розкішний «Мерседес» за очевидне порушення правил дорожнього руху. А ще цього архіпастиря буцімто труїли «ртуттю і миш’яком». І обкрадали, виносячи із заміського митрополичого маєтку… горілку, до того ж – ящиками.

За його вказівкою з церкви «викидають» стародавній український бароковий іконостас XVIII століття і замінюють його новим, який більше відповідає російській іконографічній традиції. 

Проте чи не найбільше митрополит Павло (Лебідь) славиться своїм умінням проклинати. Як стверджує він сам, «гарантія» – майже 100%!

«До вечора помрете всі! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!»

Здавалося б, хто вас, владико, тягнув за язик?! Але нещодавно під час інтерв’ю, згадуючи давні конфлікти з лаврськими «музейниками», митрополит Павло спокійненько так заявляє: «Там були такі відкриті дебати. І я сказав, що помруть, якщо не підуть. І в один день три людини померло».

Ті ж, хто якимось дивом таки вцілів, буцімто побігли скаржитися прямісінько до тодішнього митрополита Київського і всієї України Володимира, який начебто страшенно розлютився («іскри з очей сипалися»!) і викликав Павла на килим.

Повернувшись після «вправляння мізків», Павло (за його власними твердженнями!) «покаянно» промовив: «До вечора помрете всі! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! І до вечора ще одна людина померла…»

Хтось із дотепників, коментуючи це в соцмережах, написав дуже коротко: «Чоловіче, а ви точно намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври?!»

З волинян — ​у кияни, з «радянських торгашів» — ​у духовні отці

Митрополита Павла називають одним із найбільш відданих Москві архієреїв УПЦ МП. Хоча закорінений цей чоловік у прадавньо українську Волинську землю.

Адже народився Петро (Павлом він стане пізніше) у селі Борбин Млинівського району Рівненської області 19 квітня 1961-го. Закінчивши там восьмирічку, «повну середню» здобув уже в сусідніх Довгошиях.

17-літнім юнаком перебирається до обласного центру сусідньої Волині, де вступає до Луцького технікуму радянської торгівлі. Одержавши диплом, два роки служить у лавах Радянської армії — ​у столиці сонячної Азербайджанської РСР, місті Баку.

Після демобілізації Петро Лебідь вирушає до Москви — ​навчатися в духовній семінарії. У Білокам’яній його висвячують на диякона. Натомість священиком він стає вже на рідній волинській землі, хіротонія відбувається на самісіньке Різдво Христове — ​7 січня 1988 року — ​у Свято-Троїцькому кафедральному соборі Луцька, який тоді ще, звісно, належав РПЦ.

Молодого священика відправляють служити у стародавній Успенській церкві села Низкиничі Іваничівського району Волинської області. Чи не там з отцем Петром трапляється перший із подальших численних скандалів. Подейкують, що за його вказівкою з церкви «викидають» стародавній український бароковий іконостас XVIII століття і замінюють його новим, який більше відповідає російській іконографічній традиції. А також знищують на стінах храму фамільні герби уродженця Низкиничів Адама Киселя, представника старовинного волинського боярсько-шляхетсько-магнатського роду.

1989-го — ​знову ж таки у соборі в Луцьку — ​Петра Лебедя постригають у чернецтво. Саме відтоді він і стає Павлом. І за кілька років досягає карколомного кар’єрного росту! 1992-го його підносять у сан архімандрита. А вже 30 березня 1994-го (якраз незадовго до свого 33-річчя) Павло Лебідь стає намісником найбільшої української святині — ​Свято-Успенської Києво-Печерської лаври!

Під час Майдану підтримав Януковича і порівняв його з… Ісусом Христом!

У столиці молодий намісник швидко набирає церковної ваги: закінчує Київську духовну академію, стає єпископом, невдовзі — ​архієпископом, а згодом і митрополитом (вищим «званням» у РПЦ є лише патріарх, котрий, як відомо, «сидить» у Москві).

Щоправда, від діяльності Павла на території лаври в охоронців культурної спадщини волосся відразу стає дибки. «Потренувавшись» у Низкиничах, він так само завзято береться порядкувати і на території тисячолітньої святині: «Перебудувати? — ​Перебудуємо! Розвалити? — ​Розвалимо! Дозволи? — ​Які дозволи?»

Неоднозначна діяльність Павла привертає увагу журналістів. Тож з «акулами пера» (і якби ж тільки з ними!) у нього виникає низка конфліктних ситуацій.

Митрополита Павла потроху починають сприймати як відверто одіозного персонажа — ​проте йому байдуже! Адже в «основоположних» питаннях він «бездоганний» — ​Москві та промосковській владі часів Януковича відданий беззастережно! Навіть у депутати від Партії регіонів балотувався.

А 22 січня 2014-го (на Майдані вже гинули люди, а до втечі Яника лишалося менше місяця!) одіозний архієрей, схоже, остаточно «злетів із котушок»…

Митрополит Павло під час проповіді запевнив Януковича у своїй повній підтримці і порівняв того з...  Ісусом Христом!

Цього не витримав навіть тодішній прес-секретар Володимир-Волинської єпархії УПЦ МП Віктор Мартиненко, написавши знамениті рядки: «Владико! Будь ласка, не говоріть від лиця усієї Церкви. Ми розуміємо, що у вас спільні фінансові інтереси — ​просто станьте і у черговий раз на камери поцілуйте їх у сраку, а від усіх не треба!!!»

Та ситуація вчергове дала підстави припускати: в УПЦ МП є абсолютно різні люди — ​і значна частина тамтешнього духовенства насправді не сприймає одіозних поглядів і вчинків «діячів» на кшталт митрополита Павла.

Хай там як, усі розуміють: із «посади» цього «віртуоза прокльонів» усе одно найближчим часом не посунуть. І вже невдовзі — ​30 березня — ​він відзначить неабиякий ювілей: 25-річчя свого намісництва у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. А якби (дякуємо, Господи, що не допустив!) Янукович втримався біля владного корита і до сьогодні, можна не сумніватися: до такої дати «Героя України» одіозному митрополитові точно б дали…