Не віддавайте дітей комп’ютерам, телефонам, планшетам...  - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.02 € 30.60
Не віддавайте дітей комп’ютерам, телефонам, планшетам... 

10–15 хвилин на день за читанням із сином чи донькою – це так небагато і так важливо!

Prodlenka.org

Не віддавайте дітей комп’ютерам, телефонам, планшетам... 

«Ви знаєте, мій зять часто їздить у Німеччину, інші країни – там дітям дозволяють гратися на комп’ютері не більше 20 хвилин! Вони вибирають, коли саме будуть грати, але не скільки грати», – ділилася зі мною знайома бібліотекарка

Ми говорили про снігові гірки, з яких чомусь не з’їжджає дітвора, гаджети і книги та десь поміж рядків про зусилля дорослих над собою – не віддавати дітей комп’ютерам, телефонам, планшетам. Хоча б 10–15 хвилин на день за читанням із сином чи донькою – це так небагато і так важливо! Жоден сучасний мультик чи гра не навчать дитячий мозок творити в уяві картину світу з казки чи оповідання, аналізувати стосунки, слова та малюнки, щось вигадувати – і формувати свій досвід. Тож читаймо своїй малечі! 

Хоча б 10–15 хвилин на день за читанням із сином чи донькою – це так небагато і так важливо!

Дірки «від цвяхів»
Єдиний син відбився від рук. Випробувавши всі способи впливу, батько придумав нарешті от що: вкопав навпроти будинку стовп і після кожного поганого вчинку сина забивав у нього цвях

Минув деякий час, і на стовпі не залишилось ані живого місця – весь він був у цвяхах, як їжак у голках. Ця картина дуже вразила сина. Тоді вони домовилися з батьком про інше – за кожен хороший його вчинок батько почав витягувати по одному цвяху. І от настав урочистий момент: останній цвях витягнено зі стовпа. Але на сина це справило зовсім неочікуване враження: він гірко заплакав.

За кожен хороший вчинок сина батько почав витягувати по одному цвяху.  

— Чому ти плачеш? — запитав батько. — Адже цвяхів на стовпі більше немає.

— Цвяхів немає, а дірки залишились!

Щаслива мама

Жила-була сім’я. Дітей було багато, а грошей мало. Мати багато працювала. Після роботи вона готувала, прала, прибирала… Звичайно ж, утомлювалася і тому часто кричала на дітей, була невдоволена, скаржилася на життя. Одного разу вона подумала, що так жити негоже, бо діти не мають відповідати за обставини. Тоді жінка вирушила за порадою до мудреця

З тих пір вона стала змінюватися. Вона виглядала щасливою. Хоча грошей у сім’ї не додалося і діти не змінилися. Але тепер мама була спокійнішою, часто усміхалася. 

– Не заважайте мені! Я роблю вам щасливу маму!

Раз на тиждень вона ходила на базар. Тепер поверталася звідти з невеличкими подарунками для дітей. А роздавши їх, жінка на деякий час зачинялася у своїй кімнаті і просила її не турбувати. Дітям дуже кортіло дізнатися, що ж робить ненька у своїй кімнаті. Одного разу вони порушили заборону. Їхня мама сиділа за столом та… пила чай… із цукерками!

— Матусю, що ти робиш? А як же ми? — обурено закричали діти.

— Тихо, діти, тихо! —відповіла вона. — Не заважайте мені! Я роблю вам щасливу маму!

Джерела: bolsunov.com, pritcha.com.ua.