Ворог Путіна № 1* - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.54 € 27.10
Ворог Путіна № 1*

«Особисто для мене як Президента та Верховного Головнокомандувача армія була, є і завжди буде одним із перших пріоритетів».

Фото day.kyiv.ua.

Ворог Путіна № 1*

Петро Порошенко підірвав основи «русского міра» 

У свідомості російського президента Володимира Путіна є «союзники» — тобто успішно і вчасно завербовані люди. Схоже, саме так він сприймає президента США Дональда Трампа. Є «попутники», діалог із якими неприємний і важкий, але доводиться упокорити гординю і погоджуватися на нього. Ну а є смертельні й абсолютні вороги, розмова з якими неможлива і які підлягають повному стиранню з актуального буття — назвемо це такими словами 

Ось білоруський президент Олександр Лукашенко — він із «попутників»  — «і не друг, і не ворог, а так». Чи не друг і не васал, оскільки ніяк не йде на «возз’єднання» з Росією. Але й не «ворог», не «зрадник», адже «не допустив білоруського Майдану». І таке ставлення — взаємне. Але воно не заважає їхньому спілкуванню і хитрій — як кожен із них думає — грі один проти одного. 

Зовсім інша ситуація у Володимира Путіна з екс-президентом Грузії Міхеілом Саакашвілі і главою Української держави Петром Порошенком. У його свідомості вони обидва — вороги Кремля, вороги Росії, вороги і підривники  російської імперської перспективи, а отже, вороги всього людства. Але головне — його особисті вороги. 

Український президент разом із Константинопольським патріархом зруйнували те, що було одним зі стовпів «русского міра», а саме частину імперської інфраструктури — вивели з розколу неканонічну частину православної пастви.

А це не лікується і не коригується. 

Путін відмовився від телефонної розмови з президентом України навіть у розпал керченської кризи: мовляв, не хочу допомагати поганому Порошенку в його виборчій кампанії. Подібна «обітниця мовчання» в тій складній ситуації гіпотетично могла призвести до військової ескалації і навіть повномасштабного військового конфлікту. Лише втручання західних країн, що пригрозили Кремлю новими санкціями і зупинкою проекту «Північний потік-2», сприяло зниженню рівня конфліктогенності навколо керченського конфлікту. 

Високопосадовці Кремля вже неодноразово висловлювалися: мовляв, треба дочекатися, поки «на Україні» в березні-квітні оберуть нового президента, і вже з ним домовлятися про «мир». Інакше кажучи, про прийняття Києвом кремлівських умов щодо Донбасу. 

Але про нормалізацію особистих — а отже, і політичних взаємин — між Путіним і Порошенком не може йти мови. Український президент разом із Константинопольським патріархом і командою зруйнували те, що було одним зі стовпів «руского міра», а саме частину імперської інфраструктури — вивели з розколу неканонічну частину православної пастви. Усі церковні перетворення останнього часу в Україні значно скорочують здатність і можливість Москви впливати за межами кордонів РФ. Такого не прощають навіть друзям, не те що ворогам. 

Андрій ОКАРА, 
політолог