Білоруський підхід - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.59 € 29.81
Білоруський підхід

Волинь-нова

Білоруський підхід

Для багатьох наших краян, особливо з поліських районів, захоплюватися сусідньою державою — ​звична справа. Головна теза: ​у Білорусі порядок. Вулиці підметені, дороги відремонтовані, влада працює як одне ціле, а Бацька особисто наглядає за чиновниками і лякає, аби не брали хабарів та думали про благо держави

А все решта якось залишається за кадром. Тим часом чимало фактів свідчить, що і в північного сусіда не все так блискуче, як подає дехто з наших співгромадян.

Якось ще до російсько-української війни довелося побувати в Білорусі у складі офіційної делегації. Звісно, нам показували усе найкраще: передові господарства, агромістечка (на кшталт радянських селищ міського типу, де мало б бути все необхідне людині для життя — ​такий собі мінімальний набір послуг, і боронь Боже називати селом — ​тільки агромістечком) об’єкти соціально-культурного побуту в райцентрах.

Тому й недарма складають анекдоти про білоруського собаку, який, незважаючи на своє сите життя, все ж повертається в Україну: «Їжі в Бацьки багато, але є одна проблема: там гавкати не дозволяють». 

Але в неофіційних розмовах з’ясувалося, що в шикарному готелі в містечку Малориті живе тільки група школярів із Москви. Їм було дешевше приїхати в сусідню країну, найняти житло, орендувати місцевий басейн (класний, його нам теж показували), аніж місяць жити в Білокам’ній. Таким чином росіяни не лише бачили так зване близьке зарубіжжя та економили, але й піднімали малоритський готель. Бо інших постояльців там ми не помітили.

На моє запитання про закупівельну ціну молока від населення працівники одного з найбільших молочних комплексів у селі (пардон, агромістечку) Олтуш Малоритського району відповіли, що сировину приймають тільки від підприємств. То в селі ніхто й корів не тримає? Тримають, але мало. А нащо? Із підприємства виписують і молоко, і м’ясо, і солому, і трактор. Одним словом усе, що треба в господарстві.

Хм, думаю, в Україні важче. У нас сам мусиш думати, де продати молоко та м’ясо, де дешевше трактор найняти. Але якщо раптом ти прийшовся не до шмиги директору сільгосппідприємства? Тоді ні молока, ні м’яса, ні трактора. Ха, то виходить, не так у нас вже й погано. Бо монополії в селах ні на трактор, ні на комбайн ніхто не має. Молоко ж і м’ясо (а в ширшому розумінні продукція особистого селянського господарства) іноді стає суттєвим доважком у сімейному бюджеті, а то і його основою.

Але це вже передбачає зовсім інший тип суспільного устрою, де основою економіки є недержавний сектор. Білоруський підхід інакший — ​там усе мусить бути під контролем (хоча й у нас такі прагнення трапляються, ніде правди діти).Тому й недарма складають анекдоти про білоруського собаку, який, незважаючи на своє сите життя, все ж повертається в Україну: «Їжі в Бацьки багато, але є одна проблема: там гавкати не дозволяють».