Ох вже ті колючі троянди...
Колюча троянда
Моя майже 10-річна мала раптом почала наспівувати «Миллион алых роз». Що за дежавю? Це ж хіт мого (!) дитинства. Як з’ясувалося, «цю пісню вся школа слухає і кліп дивиться». Донечці дуже сподобалася моя непідробна цікавість до «інтересів школи». Якийсь молодий співак Єгор Крід із далекої російської Пензи співає про троянди і про «Все забыть? Не вопрос…» на тлі відеоісторії, як заробляти для коханої гроші грабунком. Це образ Романтики? Вкотре я шукаю відповідь на риторичне питання, «як та мелодійна гидота потрапляє до дітей» і одночасно обговорюю з донькою сюжет. У цьому порятунок – у «давай поговоримо»
Поки дитина «дається» на ближчі стосунки (поки вона ще геть дитина), треба ткати більш надійну нитку спілкування, бо потім почнеться повсюдне відстоювання себе, своєї незалежності, навіть на порожньому місці, — і доведеться спиратися на заготоване. Отож, я обережненько висловилася про те, що якось не дуже приємно, коли коханий дарує прикраси і квіти за вкрадені гроші, хай як це романтично виглядає у кліпі. Чому обережно? Бо її майже 10 років — це вступ у підлітковий вік, у вік, коли друзі нарощують свій авторитет, а батьки аби втримали здобутий раніше. Спілкуватися з такою дитиною — це як уміти насолоджуватися прекрасною трояндою, що при кожному необережному русі впивається у тебе колючками. Треба усвідомлювати, що деякі з тих колючок є наслідком нашої (дорослої) поведінки. Упевнена, їх можна пом’якшити, а то й позбутися.
Якщо обійняти дитину, тихенько підсумувати, що вона сьогодні – не в настрої, певно, щось неприємне сталося, то потроху та відтане і відкриється сама.
Якось я «начиталася Юлії Гіппенрейтер», яка спеціалізується на порадах про складне спілкування зі своїми нащадками. Її опис типових батьківських помилок — приголомшливий з точку зору точності і масовості. Таких найпоширеніших помилок у спілкуванні мама-науковець побачила 12. На поверхні — накази і команди типу «ану, перестань», «негайно в ліжко». Що читає у такому зверненні дитина? «Ти — ніхто, а головна — я». Ясно як день, що вона буде опиратися. (Командирський тон можна оминати, якщо зібратися з думками і почати з іншого — «у тебе 10 хвилин на завершення гри, через 5 я тобі нагадаю, а далі — в ліжечко». Я особисто практикую попередження і це дійсно хороший метод, бо твоє чадо готується до зміни діяльності).
Ще одна дуже відома помилка спілкування — попередження і погрози. «Ще раз це повториться..», «не прийдеш вчасно, то…» Кажеш — і самому неприємно від свого гніву… Коли погрожувати часто, дитина перестає це сприймати. А ще ж може бути, що ми — з погрозами, а син чи донька саме втрапили в халепу. Тоді це заганяє її в глухий кут. Коротше, варто постаратися зібрати такі фразочки у сміттєву торбину. Таким же чином треба вчинити і з «читанням лекцій» (ти повинен, ти маєш). Що повинна і мусить — дитина засвоює з того, що бачить у сім’ї. Якщо ж вона «витворяє», настанови мало допоможуть — треба шукати іншу причину її емоційного неспокою.
Не хочу описувати усіх 12 помилок (можна підчитати у самої Юлії Гіппенрейтер, у книзі чи у тому ж інтернеті), та згадаю ще про дві, які часто спостерігаю (у себе теж): розпитувати-розслідувати, коли дитина розчарована чи засмучена і мовчить, та давати готові рецепти, що робити… Отакі старі, як світ, реакції батьків, за висновком психологів, є непомічними, часто шкідливими. Бо якщо обійняти дитину, тихенько підсумувати, що вона сьогодні — не в настрої, певно, щось неприємне сталося, то потроху та відтане і відкриється сама (розкаже набагато більше, аніж збиралася, якщо мама або тато щиро співчуватимуть і не питатимуть невчасно).
Про те, як бути з «трояндою», всипаною колючками, написано тисячі книг, але відкриття відбуваються й досі. Маєте свої? Пишіть нам: [email protected] або ж [email protected].
