Обережно: гра на кредитній картці
Давно не секрет, що азартні ігри на легкі гроші поруйнували тисячі життів і родин, спровадили їх у далекі світи на заробітки, щоб повиплачувати величезні борги. Є й інший азарт, у який людина втрапляє ненароком і в будь–якому віці. От не може придбати необхідне за зарплату або й гірше — хворіє і не має на ліки — та бере гроші в кредит
Банк нараховує спочатку 5 тисяч гривень на кредитну картку, людина їх сплачує, розбиваючи на частини, розповідає усім, як це чудово, бо інакше б і того не мала, а «добрий дядечко» з фінустанови нараховує їй уже 10, а тоді 50 тисяч і о, щастя — «Золота картка» з необмеженими сумами. Людина приймає цю гру із завищеними для неї ставками і не зіставляє зі своїми можливостями, що цього місяця не зможе розрахуватись вчасно, бо зарплату затримають або з’являться якісь непередбачувані обставини, а відсоток за кредит, знай собі, набігає. І настає день, коли «хоч з мосту та й у воду», або хочеться зупинити землю і зійти. Тільки ж і це нічого не вирішує — борги все одно комусь доведеться платити.
Від безвиході деякі громадяни, аби перекрити один кредит, беруть інший, який видається таким незобов’язуючим на перший погляд, як і його назва — «Швидкі гроші». Вони–то швидкі, але й пеня за них наростає з фантастичною швидкістю. За добу не повернете позиченого — і вже винні подвійну суму. А те, що видають їх будь–кому без довідок, то потім колектори штурмуватимуть усю родину. «Моя баба набрала позик у кількох приватних фінансових установах, — пише чолов’яга. — Їй 77 років і вона не усвідомлює, що наробила. Усю сім’ю підняли на ноги погрозами, потім — усе село, і приїжджають вечорами, стукають у двері до неї, залякують, тиснуть на сусідів. Чи мали вони право давати кредити бабці 77 літ?» Виявляється, закон не передбачає обмежень за віком.
Якось довелося побачити таку картину: в центрі Луцька молодий чоловік клеїть рекламу про «швидкі гроші» на дошку оголошень, а жінка старшого віку одразу їх обриває. Після третьої спроби наклеїти він запитує: «Ви що — хвора?» — «Ага, — каже, — захворіла відтоді, як узяла такий кредит і мало не позбулася житла, тому хочу інших від цього застерегти».
Вихід завжди є. Принаймні українці завжди його знаходять, не вистрибувати ж з вікна, а треба якось далі жити. Дизель–поїзд Ківерці–Львів — тому підтвердження. Він нагадує складні 1990–ті, коли через вклади, які пропали, і невиплату зарплат жінки брали кілька «кравчучок» і їхали на торги. Зараз вони вже стали старшими й отримують мінімальні пенсії. «Допоможете мені? — запитує перед зупинкою в Підзамчому пенсіонерка років 70 і пробує жартувати: «Українські жінки — жадібні. Беруть, не думаючи, а потім виявляється, що рук — дві, а торби — три».
Але одразу ж із сумом зізнається: «Хіба думала, що в такому віці буду курсувати з торбами? Та коли прийшла платіжка за комуналку вища від пенсії…» — і, не доказавши, починає плакати. Чоловік помер, діти самі ледь виживають, бо набрали позик, а вона мусить на прожиття городиною торгувати. І не лише вона, таких півпоїзда, снують туди–сюди. Благо, дизель пенсіонерам доступний. Хоч у ньому холодно і тягне з вікон, а дерев’яні лави випрасовують за 4 години на всі боки, і в туалет тут краще не ходити. Слава Богу, ще є такий потяг, і слава тим мужнім українцям, які не викидаються з вікон, а їдуть ним і знаходять можливість вижити. Звісно, ті, у кого кредит, городиною не наторгують. Ті їдуть далі.
Головне, не панікувати. Не боятися погроз колекторів, а звернутися до юристів. І навіть якщо банк подасть на боржника в суд, не потрібно вважати, що це кінець. За наявності поважних обставин суд може задовольнити заяву про розстрочку виплати боргу. Шукайте вихід, стукайте в усі двері. Життя не може закінчитися «виходом» у вікно.
