То де ж поділася «Історія Затурців»?

Цьогоріч виповнюється 90 літ із часу заснування Волинського краєзнавчого музею. Після його створення багато хто збагачував заклад новими експонатами. Завдяки довоєнній газеті «Волинь», яка збереглася у фондах Державного архіву області, можна дізнатися хто і що дарував.

У номері за 29 жовтня 1933 року йдеться про те, що віце–воєвода Миколай Годлевський передав на зберігання рукопис В’ячеслава Липинського «Історія Затурець», написаний у 1927–му.

— Про таку працю легенди ходили і в самому селі. Уже покійний місцевий житель Адам Іщук пригадував у розмові з краєзнавцем Григорієм Гуртовим, що колись у дитинстві він пас із хлопцями худобу на березі. Вони нібито мали таку «Історію Затурців», але… її з’їла коза, — ​розповів завідувач Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського Віталій Кушнір. — ​Дослідниця з Києва Тетяна Осташко надіслала нам кілька копій начерків, які Липинський зробив до історії рідного села. Вони зберігаються у Східноєвропейському дослідному інституті імені В’ячеслава Липинськога у Філадельфії. Але, крім титульної сторінки, там лише заготовки. У нашому музеї є кілька власноручних записів В’ячеслава Липинського, переданих його племінником Яном, де згадуються поміщики Лабудовський та Підгородинський, які мали маєтки в селі.

Про «Історію Затурців» наш видатний земляк згадує у листі до письменника та громадського діяча Осипа Назарука від 22 грудня 1927 року.

Матеріали до цієї історії збирав я віддавна — ​більшість їх загинула, але що маю це все в пам’яті, то рішив для них написати, бо хто це потім знати буде, якщо вже довго 
не протягну.

«Крім звичайної переписки (тепер дуже обмеженої), хотів я останніми часами написати для своєї дочки і своїх небожів (дітей братів і сестри) коротку історію Затурців, нашого родинного села. Матеріали до цієї історії збирав я віддавна — ​більшість їх загинула, але що маю це все в пам’яті, то рішив для них написати, бо хто це потім знати буде, якщо вже довго не протягну. Тим більше, що один з небожів звернувся до мене з проханням, щоб йому пояснити звідки в Затурцях такі високі вали (старе слово городище). Отже, я скористав з того та й рішив написати їм на оце Різдво коротеньку історію. Це забрало мені багато моїх невеликих тепер сил», — ​йдеться в листі.

Отож, виходить, що «Історія Затурців» таки була написана. Можна припустити, що вона існувала не в одному примірнику (якщо історія з козою таки мала місце). Цілком ймовірно, що праця була набрана машинописом у вигляді брошури. А значить, могла й зберегтися, адже подальша доля рукопису невідома. Миколай Годлевський міг забрати її з музею, бо туди вона була передана лише на зберігання, а не у власність закладу.

Андрій БОРКОВСЬКИЙ