Якби я народилася вдруге
Хтось запитав мене кілька днів тому: якби я могла народитися вдруге, чи захотіла б прожити життя наново? Довго не роздумуючи, я відповіла «ні». Та згодом трішки замислилась і…
Маючи змогу наново прожити своє життя, я менше говорила б, натомість більше б слухала. Не боялася б запросити до себе на вечерю друзів тільки через те, що на килимі є кілька плям, а оббивка дивана трохи вицвіла.
Я б смакувала крихкі булочки в елегантному салоні і вже зовсім не турбувалась би через сажу, коли горить коминок.
Обов’язково знайшла б час, аби послухати спогади дідуся, який розповідає про роки своєї молодості. Влітку не вимагала би, щоб позачиняли всі вікна в машині, бо я щойно зробила собі завивку.
Я не допустила б, аби свічка у формі ружі так і розплавилась, забута у комірчині, а часто б її запалювала, доки вона б не догоріла до кінця.
Я б лягла собі на траву і перекочувалася б разом із дітьми, зовсім не хвилюючись, що забрудню сукенку.
Набагато менше плакала б і сміялася, дивлячись телевізор, а частіше — спостерігаючи життя.
Частіше казала б: «Я люблю тебе», натомість рідше: «Мені прикро»…
Більшою мірою ділила б відповідальність зі своїм чоловіком.
Почуваючись погано, лягла б у ліжко, замість бігти з гарячкою на роботу, наче без мене там світ завалиться.
Замість дев’ять місяців поспіль нетерпляче чекати, коли ж нарешті закінчиться моя вагітність, полюбила б кожну її мить, усвідомлюючи, що ця дивовижна дія, яка відбувається у мені, є єдиною можливістю співпрацювати з Богом у здійсненні чуда.
Синові, який прибіг поцілувати мене, не сказала б: «Досить, досить, іди митися, бо вечеря вже готова».
Частіше казала б: «Я люблю тебе», натомість рідше: «Мені прикро»… Та передусім, якби я могла розпочати все спочатку, то цінувала б кожну хвилину… споглядала б її так довго, доки не побачила б, якою вона є насправді… жила б нею… і ніколи б її не віддаляла.
(Ерма Бомбек).
Кожна мить, що нею обдаровує тебе Бог, є величезним скарбом. Не викидай його. Не бігай невпинно у пошуках непевного завтра. «Живи найліпше як можеш, мисли найліпше як умієш, дій найліпше як потрафиш нині. Нинішній день скоро стане вчорашнім, а завтра скоро стане вічністю».
(А. П. Ґоуті).
Бруно ФЕРРЕРО,
італійський католицький священик–монах, оповідання з книги «Спів польового цвіркуна» (видавництво «Свічадо»)
