Аномальний сім’янин Микола Вересень: «Свобода — ​це як перший секс» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.18 € 26.74
Аномальний сім’янин Микола Вересень: «Свобода — ​це як перший секс»

Волинь-нова

Аномальний сім’янин Микола Вересень: «Свобода — ​це як перший секс»

Ця людина привертає увагу своїми парадоксальними судженнями і поведінкою: одиниці не впізнають, чиї то «о’кей», сережка у вусі, хто так розмахує руками і розмовляє просто і жваво, як чоловік із сусідньої вулиці. Тільки це людина з екрана. Уcім відомий Микола Вересень, який свого часу приніс особливий емоційний стиль на українське телебачення у телепроекті «Без табу», та й тепер тримає біля телевізора неймовірною експресивністю

Він не прикидається і хіба зовсім трохи грає роль — ​Микола Вересень (а насправді Ситник) і в житті дуже енергійний, допитливий, вразливий та схильний до епатажності. Його журналістська кар’єра геть не схожа на пряму висхідну лінію, властиву цілеспрямованим людям, які заради мети готові посунути «кудись» власні принципи. Миколу виключали з університету, за ним стежило КДБ, він кидав роботу, коли йому давали озвучувати чужі думки, і він хлюпнув в обличчя склянку води гостю радіопередачі, який нестримно «насаджував» думку про Росію–неокупанта. Та все за порядком

«То тепер він лисий, а раніше був із довгим та кучерявим волоссям…»

Микола Ситник народився у сім’ї науковця–біолога 5 січня 1960 року. Окрім нього, був ще старший брат, який, як і тато, став біологом. Коли майбутньому Вересню було 13, батькові присвоїли звання академіка. У публічних виданнях писали, що завдяки керівництву Костянтина Ситника в Україні виник фундамент для подальшого розвитку генетичної та клітинної інженерії рослин. У той же час батько Вересня був комуністом, активістом політичного життя — ​аж таким, що став народним депутатом Верховної Ради УРСР (пізніше був і народним обранцем у незалежній Україні) та головою Верховної Ради Радянської України X скликання. Про маму майже нічого невідомо…

Про особистість Вересня гарно розповіла в одному з інтерв’ю його дружина Леся, однокурсниця з істфаку. Поділилася тим, що його батьки дуже зраділи, коли син одружився, — ​вважали, що шлюб спрямує Миколу на правильний шлях. Адже за прогули мали виключити зі столичного університету (начебто йому нецікаві були предмети про політику партії, сам Микола зізнавався, що був ще тим хуліганом). Тож батько прилаштував сина у моряки — ​хтось порадив, що це заняття дуже дисциплінує молодих хлопців. Микола цілий рік ходив на судні. Пані Леся згадує, що в університеті він був дуже миловидним, з довгим і кучерявим волоссям. Славнозвісна сережка у вусі з’явилася набагато пізніше і спочатку була простою кліпсою. Дружина Вересня каже: «Подобається людині — ​хай носить. Захотілося йому. У Миколи завжди було бажання жити, як хочеться, нікому не заважаючи».

Леся з Миколою у шлюбі з 20–літнього віку і мають двох доньок 1981 та 1999 років народження. Коли у Вересня запитали про його сімейне життя, він відповів: «Я такий аномальний. У мене нема друзів, які живуть з однією жінкою, — ​три–чотири дружини майже у кожного другого».

«Дивно, що тільки у Чорнобилі вибухнуло. Воно має все повибухати. Тут зеки все робили…»

Він починав викладачем у пед­училищі, підробляв репетиторством. Коли сталася Чорнобильська катастрофа, з цікавості напросився з батьком на екскурсію в зону. Потім захотів спробувати себе на радіо, та його не взяли. Але одна зі знайомих виявилася колишньою працівницею російської служби Бі–Бі–Сі і сказала, що запропонує там його кандидатуру. То був 1989–й. Викладач історії Микола Ситник у це не повірив. А через деякий час йому зателефонували з Бі–Бі–Сі. Він саме гостював у батька (члена ЦК КПУ) і пережив справжній шок, бо кожен дзвінок з–за кордону відстежувало КДБ — ​кожен, окрім розмов членів ЦК, — ​однак це могло зламати батькову кар’єру…

Першого разу він розповідав світові про Чорнобиль: «І коли мене запитали, чому це сталося у Чорнобилі, відповів: «До чого тут ядерна енергетика? Це та система, яка з 1917 року панує у цій країні, — ​вона все це обвалила. Дивно, що тільки тут вибухнуло. Воно має все повибухати. Тут зеки все робили…» І я поніс щось таке, блін, як Солженіцин. Після цієї розмови у мене піднялася температура, і перед очима чомусь стояв Сибір».

Мені подобається все, що я роблю, а ще мені завжди цікаве щось нове.

Саме з огляду на співпрацю з мас–медіа міжнародного масштабу Микола вирішив узяти псевдо. Зупинився на назві місяця, гадав, змінюватиме творче ім’я 12 разів на рік:

«Тоді подумав, як мені втекти від КДБ? Передача записувалася у серпні. От і вирішив підписатися Вереснем. У жовтні я мав бути Жовтнем, а далі — ​Листопадом… І хто ж мене тоді піймає? Ніхто. Я став Вереснем. Написав велику статтю проти Валентини Шевченко (голова президії Верховної Ради УРСР). Але після виходу першої публікації, як став Миколою Вереснем, так ним і залишився. Тоді мене знало дуже багато людей, мене слухали. Мені вірили. Слухачі знали Миколу Вересня».

«Я трудоголік і всеїдна людина»

Микола Вересень працював у багатьох телепроектах. А 2002 року навіть балотувався до Верховної Ради у списку партії «Команда озимого покоління».

Сам про себе він каже таке: «Щодо моїх занять, то я, по–перше, трудоголік, а по–друге, абсолютно всеїдна людина. Мені подобається все, що я роблю, а ще мені завжди цікаве щось нове. Я б міг, наприклад, стати шахтарем. Не знаю, скільки це тривало б, але якийсь час попрацював би».

Також зауважує, що без жалю кидає роботу, на якій перестає почуватися незалежним журналістом. Недавно з однієї такої — ​на радіо «NewsOne» — ​його звільнили за те, що він хлюпнув водою в обличчя гостю студії. Той гість, доктор політичних наук Олександр Семченко, як істинний кремлівський пропагандист, безупинно заперечував завойовницькі дії російської влади в Україні, називав наших вояків «карателями» і не реагував на спроби Миколи Вересня як ведучого його зупинити. Тоді журналіст «охолодив» його водою, а потім пояснив, що таким чином припинив істерику. Мовляв, зазвичай це роблять ляпасом, але у студії був дуже широкий стіл і він просто не дотягнувся б рукою.

Сьогодні Микола Вересень і Світлана Орловська — обличчя «Прямого каналу».
Сьогодні Микола Вересень і Світлана Орловська — обличчя «Прямого каналу».

 Про свободу Микола Вересень в усіх інтерв’ю говорить як про головну чесноту людини і суспільства: «Я ось що думаю. Колись, ще після першого Майдану, у нас із Подерв’янським (художник і автор п’єс із нецензурною лексикою. — ​Ред.) виникла така концепція, такий образ: свобода — ​це як секс. Точніше як перший секс. Якщо в тебе його ще жодного разу не було і ти не знаєш, який він, ти можеш терпіти. А от якщо ти вже спробував, то все… Свобода — ​це важливо, надзвичайно важливо. І прагнення до неї вже нікуди не дінеться. У цьому сенсі я оптиміст, питання тільки в моєму віці. Але навіть якщо не доживу я, Україна доживе обов’язково».

Як ініціатор Етичного кодексу українського журналіста (його створено унаслідок зникнення після убивства Гонгадзе) Микола Вересень сподівається, що журналістська солідарність (коли усі без винятку бойкотують нечесного політика) в нашій країні ще обов’язково діятиме: «Крапля камінь точить не силою, а частим падінням. Тому будь–які речі, які створюються, треба вітати… Треба, щоби кожен на своєму місці показував пальцем: «Це — ​погано!» У магазині, в таксі, на заводі, в міліції, лікарю, вчителю, журналісту… Щодо журналіста — ​це взагалі його робота… — ​вказувати, де погано».

За матеріалами
fakty.ua, webcitation.org,
wz.lviv.ua, forbes.net.ua,
umoloda.kiev.uа, detector.media.

 

Наше досьє:

✔Микола Вересень — ​український журналіст, телеведучий, громадський та політичний діяч, актор, автор книжок.

✔Закінчив історичний факультет Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка та аспірантуру Інституту історії НАН України.

✔До того працював археологом-реставратором, був моряком далекого плавання і викладачем історії у педучилищі.

✔1991-го — ​після провалу ГКЧП й проголошення Акта незалежності України підняв синьо-жовтий прапор над будівлею нинішньої Адміністрації Президента.

✔1989–2001 р. — ​кореспондент російської й української редакцій Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі. З 2004-го — ​ведучий програм
на «5-му каналі», К1, «Першому Національному», радіо «Ера–FM».

✔2005 — ​Міжнародна нагорода «Свобода преси» Канадської організації журналістів за свободу слова за діяльність на
«5-му каналі» під час Помаранчевої революції.

✔2008 — ​зіграв головну роль у фільмі Ігоря Подальчука Las Meninas.

✔З 2011 — ​грає у спектаклях за творами Леся Подерв’янського.

✔Тепер на телеканалі «Прямий» веде програму «МЕМ» та ток-шоу «Прямий ефір».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.