РАДІАЦІЯ
Саме його існування у близькій від моєї реальності кидало мені виклик. Він був — занадто мужчина. Від нього фонило дивовижною силою і можливістю насолод. І це було — як радіація… Яка поволі руйнує цензури
Я милувалася ним під час випадкових ритуальних танців. Просто милувалася. Здалеку.
Він же був — відмінний від усіх і небезпечний. Як тонкий холодний стилет чи туго натягнутий лук. Чи як перстень Борджіа. З отрутою…
Та отрута повільно проникала в мою кров. І за якийсь час мені вже дико хотілося до нього доторкнутися. Відчути його кожною клітиною.
А тоді я почала уявляти, як…
І оце «як» відбувалося у моїх думках щоразу, коли я його бачила. Я навіть почала боятися, що видам себе. Очима, в яких написані мої бажання.
Мабуть, він це відчував. Вимушено залишаючись на кілька хвилин на одній території зі мною, він міг бачити це все в моїх очах, не дуже й пильно придивляючись та заглядаючи в мої думки, де саме в цей час панували дивні фантазії. Іноді ж, випадково проходячи повз, він наближався занадто — і в мій особистий простір проникав його запах…
Навряд чи він робив то навмисно. Але я чомусь дуже хотіла, щоб він так само уявив — як…
Щоразу, думаючи про нього, я боляче смикала себе за короткий поводок умовностей, забороняючи собі будь-який порух у його бік.
Ми ніколи не залишалися наодинці.
Бо повітря сплавилося б від дикої напруги і нереалізованих бажань.
І ніхто не робив і півкроку назустріч. Ні словом, ні поглядом…
Так могло тривати вічність.
Щоразу, думаючи про нього, я боляче смикала себе за короткий поводок умовностей, забороняючи собі будь–який порух у його бік. Занадто незвичними були відчуття. Але стриманість давалася дуже важко.
В ньому жила дивна сила, якій хотілося коритися. Вперше я відмовлялася ризикувати, бо відчувала — він сильніший. І його відмова може мене знищити.
…Програвши всі свої битви, я завершила період битв. Визнала поразки. Відмовилася розпочинати нові ігри. Кликати когось за свої межі. Чи порушувати чиїсь.
Тому дивно було відчувати оце «занадто». І так хотілося — відчувати. Зняти його перестороги. І свої.
Цілуватися з ним. Не претендуючи на вічність.
І навіть коли я його не бачила — він був. У близькій до моєї реальності. І це фонило. І жило в мені, змінюючи всі усталені формули.
Як радіація…
Ші МУР
